Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Він, як і раніше, неймовірно красивий. Ось тільки ця краса стала холодною та неприємною для мене. "Ну, давай, "коханий"! "Порадуй" мене! Біль від твоєї уявної смерті був набагато сильнішим за зраду! Не звикати! Думаєш, мені боляче?! Ти маєш рацію! Дуже! Але, кількість і якість тебе - це передоз для моєї психіки. Так, ненавиджу! Так... так само люблю! І ненавиджу себе за це! Ти знаєш, що зараз зі мною відбувається і тобі весело! Я для тебе немов кумедний кадр із фільму - сюжет триває, і пам'ять тьмяніє про нього" - подумки кричала я, зовні залишаючись абсолютно спокійною. Знав би він, чого мені коштував цей спокій! Знає - бачу по очах! З надуманою байдужістю я слухала свій вирок.

- І як же ти маєш намір вижити після свого ефектного косяка? - з ноткою єхидства поцікавився Влад, переключивши всю свою увагу на Лекса. - Хоча, який тут косяк?! Ти спеціально її привів, щоб я побачив! От тільки не розумію навіщо?

- Я хочу узаконити Напівкровок! І ти мені в цьому допоможеш! - від Лекса прямо так і несло самовпевненістю й нахабством.

- Зацікавив! - безтурботно посміхнувся Влад. - Продовжуй!

- Думаю, ти в курсі, що безсмертна самотність для навернених вампірів схожа на вічну каторгу. Своїм не довіряєш, Істинних боїшся! - розійшовся в ораторстві Лекс. - Людські почуття беруть гору та хочеться, щоб поруч був хтось, кому віриш і кого любиш. Так, що я тобі розповідаю, - розвів він руками, - ти ж і сам прекрасно знаєш, скільки разів Служителі просили у Істинних вибрати для себе серед людей пару і перетворити її на Напівкровку. А ці нелюди постійно відмовляли. Але тепер, коли ти підтримаєш нас, у них не буде вибору - війни з мисливцями Істинні не хочуть!

- А з чого ти вирішив, що я допоможу? - Влад здивовано втупився на блакитноокого.

Я й сама очманіла, залишивши позаду душевні терзання. З якого переляку Лекс вирішив, що зможе керувати "людиною", яка сидить навпроти? Величезна сила, прихована у Владі, так і кричала про своє існування! Лекс, порівняно з ним був дрібною комахою, а я, так і зовсім інфузорією туфелькою.

- Через неї! - кивнув у мій бік блакитноокий, чим привів мене до стану ще більшого очманіння.

- А яка в ній цінність? - Влад, нарешті, знову звернув на мене увагу, здивовано окинув поглядом.

- Ну, ти ж був із нею?

- Був! - погодився мій особистий кат, - І навіть сподобалося! - совісті вистачило на чарівну посмішку в мій бік, - Талановита дівчинка.

- І ти ж не хочеш її смерті? - вкрадливо поцікавився Лекс.

Пролунав оглушливо цинічний сміх, який я подумки й гірко підтримала. Ось це і є козир?! Я?! Яким же треба бути ідіотом, щоб так лоханутися? Мені двадцять два роки, але я й то розуміла дурість ситуації. На що Лекс розраховував? Що цей Влад, чи як там його шалено закоханий у мене? Смішно і маразматично!

- Мене вражає твоя наївність! - крізь сміх, видавив із себе Влад, - Ти досі віриш у цю любовну погань?! Ну, трахнув я кілька разів дівчину і що тепер? Таких, як вона, у мене сотні! Якщо не більше – я їх не рахую. Чому ти вирішив, що мені не байдужа подальша доля саме цієї?

- Але як? Я не міг помилитися, - з рішучістю, що стрімко згасає, пролепетав Лекс, - Усе, що ти робив для неї - це ж було не просто так.

- І що ж я робив такого неймовірного?  - люб'язно уточнив Влад.

- Ти не стер їй пам'ять як іншим? - Лекс усе ще не втрачав надію. Дурний! Це кінець для нас двох!

- І все? Занадто сильні емоції я в неї викликав, якби стер - дорога в дурку замовлена. Пожалів, за старанність! - немає в ньому жалості! Ось так просто все опошлити! - Вселив лише впевненість у своїй смерті, що б не шукала, а то аж надто вперта дівчинка! – і весело мені підморгнув.

Було видно, що йому подобалося морально розтоптувати противника - швидко, чітко, без зайвого позерства. Зламав - подивився на реакцію та пішов далі.

- Знайдіть другу Напівкровку, - байдуже кинув Влад мисливцеві, який безшумно з’явився, вважаючи розмову закінченою.

Очі Лекса запалали вогнем приреченості. Повний програш!

- Як...? Я ж відчував, як ти до неї відносишся…, - більше вичавити з себе блакитноокий не зміг.

Влад лише безжально усміхнувся та похитав головою!

- Не чіпай її, благаю! Вона тут ні до чого! - прорвало Лекса за свою Блонд.

Даремно тільки напружувався! Мій сон був попередженням. Нас трьох чекала смерть у величезному темному залі! Так тупо підставити навіть свою Блонд?! Цікаво, як дізнався мисливець про її існування?

- А вона до чого? - оманливо сумно кивнув на мене Влад.

- Мені все одно, що з нею буде!

- Знаєш, - задумливо протягує мерзотник, поглянувши на мене, - навіть шкода, що мені теж!

----

Знову камера. У мене недбало кинули сірий безрозмірний балахон. Натяк на переодягнутися? Ну, так! Я дуже круто виглядала для смертника. Не по поняттю бачиш їм! Переодяглася. Коштовності залишила на собі через принцип. Очікування! День? Два? Сухість у горлі виникла десь посередині. На третю добу я була готова пити власну кров. Заважала дикість процесу. Коли за мною, нарешті, прийшли, я накинулася на одного мисливця. Жага крові додала сил. Але мене знудило та стало тільки гірше. Що за гидота? У них не кров, а помиї.