Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Не хвилюйся ти так, — посміхнувся Марелій, кинувши погляд на Грега, що зі злістю дивився в спину чоловіка, що ніс Кору, немов та була пірʼїнкою. — Він докладає вовчих сил, аби донести її аж до пункту призначення. 

— Я не думав про це, — огризнувся Грег, та зробив це так, аби почув його лише Марелій, що крокував поряд. Хлопцеві не подобалась та уважність, з якою він дивився на кожного з них й посміхався. Ніби бачив щось, чого не бачать інші, й це його дуже веселило. 

— Ну звісно, — пирхнув чоловік. Та все одно, ковзнувши поглядом по хлопцеві, чиє розчарування було написано на обличчі, додав: — Твоя сила має неабиякий потенціал. Тренуйся, і сам будеш приголомшений результатом.

— Звідки тобі знати, — пробурмотів він, та Марелій тихо розсміявся:

— Тому, хто брав сили з твоєї крові, в цьому питанні можна довіритись.

Грег стиснув губи в тонку лінію. Крапля поту скотилась по його чолу. Дратувало дивитись, як його подругу несе попереду людина, яку він зневажав, та ще більше Грега жахала думка бути кормом для кривавого воїна, що був схожий на вампіра й за здібностями, й за зовнішністю. 

— Але ти його не переміг, — помітив Грег, — навіть із моєю силою.
Марелій розсміявся, й хлопець зиркнув на нього очима, витираючи чоло. 

— Мені стало цікаво, чому це Ерік став захищати твою подружку. Немає сенсу вести бійку на смерть, коли ще треба так багато всякого обговорити.
— Треба прискорюватись, — гучніше сказав хлопець, наздоганяючи Еріка й Кору. — Маємо вийти з лісу якомога скоріше. 

— Чому? — нахмурилась дівчина.

— Через них, — Грег кинув незадоволений погляд в бік Еріка й Марелія, що також наздогнав їх. — Їхні загони останнім часом посилили полювання і мені б не хотілося померти від рук звичайних смертних, переживши бійку двох надлюдей, — скреготнув зубами хлопець, не приховуючи своєї злості й сарказму. 

Ерік пирхнув, тоді як Марелій зацікавився куди більше, не звертаючи увагу на сарказм:

— Що ти маєш на увазі? Найближчий сюди загін Еріків, й зазвичай вони знаходяться по ту сторону лісу, ближче до ваших сіл. 

— Ну звісно! А хто ж тоді палить тут всіх підряд? І воїнів, і звичайних людей. Самі себе, чи що?

— Що? Про що ти говориш, Грегу? — здивовано спитала Кора, й Грег, кинувши на неї винуватий погляд, тихо сказав:

— Це відбувається вже кілька тижнів. Не хотів казати це, бо ти в тебе було надто багато справ. 

Кора спохмурніла, не розуміючи, чому хлопець зараз такий злий на неї. Невже вона мала б йти босою, аби тільки Ерік їй не допомагав? Вона розуміла, що хлопець, мабуть, багато собі навидумував щодо їхніх стосунків, та все ж, десь мала бути межа. Вона нічого не встигла сказати, як Марелій на диво спокійним тоном відповів:

— Дивно. Адже з моїми людьми трапляється те саме. 

— Ну звісно, — Грег закотив очі. 

— Я серйозно. Кілька випадків у лісах на півночі від Деоса, й останній випадок у лісі на кордоні з Ларданією. 

— Маячня.

— Так. Та якщо подумати… — Марелій почесав підборіддя, — виглядає так, ніби хтось втомився від війни й взяв все у свої руки, виступаючи проти обох сторін. Хто б це був, якщо не місцеві, а? — він кинув хитрий погляд на Грега, скоріше щоб злякати його, та той не відреагував, розчарувавши чоловіка. 

Вони дістались таверни на вході у місто, й зайняли столик. Всадивши дівчину на стілець, Ерік зняв із себе черевики, аби вона зігріла ноги. Людей у приміщенні було повно, однак власник підійшов до їхнього столика дуже швидко. Обвів підозрілим поглядом чоловіків, кинув незадоволений погляд на Грега та звернувся до дівчини:

— Пані Алістер, у вас все гаразд? Вам потрібна допомога?

Почувши прізвище, Ерік й Марелій здивовано витріщились на дівчину, немов бачили її вперше.