Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

Ліна

Прокинулася я знову в медблоці. Це вже ставало якоюсь нехорошою традицією, яку терміново потрібно викорінювати.

- Мій малюк, - прохрипіла, відчуваючи теплу руку на своїй скроні.

- З ним все нормально, але вам потрібно краще про себе піклуватися. Це не діло втрачати не тільки кров, а й магію, - посварила мене вже знайома лікарка, і я ствердно кивнула:

- Я намагатимуся, - відповіла не роздумуючи, збираючись усіма правдами і неправдами оберігати себе і свою дитину від стресів і потрясінь. - Кіріан... як він?

- З ним теж все гаразд, - жінка якщо й здивувалася, то старанно не подавала вигляду. - І Його Величність також, ви його врятували. Це ж треба таке диво! Зцілення істинної пари, я про таке тільки в книжках читала, - заступниця екс-імператора захоплено почала описувати те, що сталося, а я засмучено зітхнула. Отже, це все-таки правда, я дійсно істинна пара для правителя.

- А Філіп? Де він? - Адже він гуляв із нянею в той момент, коли мене викрала Кармелія.

- З Вашою другою дитиною теж все гаразд, зараз з ним Його Світлість, але він обіцяв незабаром прийти, - чорт! І як мені тепер дивитися в очі Веалірійському? Що я повинна буду йому сказати при зустрічі?

Додумати я не встигла, оскільки в мою палату вдерся згаданий раніше чоловік. Він швидко перетнув відстань, що розділяла нас, і став навпроти мене, акуратно вдивляючись в очі, а потім просто порушив усі видимі й невидимі межі, міцно мене обіймаючи:

- Я переживав. Ти як? Де болить? - І стільки ніжності в його голосі, що я просто не змогла стримуватися, притискаючись до чоловіка всім тілом. І начхати на те, що подумає явно зайва тут пані лікарка, начхати на те, про що шепотітимуться придворні за спиною в імператора. Адже я кохала цього чоловіка, хотіла тільки його і навіть уявити собі не могла, що мені доведеться розділити своє життя з абсолютно стороннім для мене драконом.

- Зі мною все гаразд... З нами все гаразд, - він має знати, я не стану це більше приховувати.

- Т-так, Лір живий завдяки тобі, ти велика молодець, Ліно, - Кір акуратно відсторонився, але я не дала йому, міцно схопивши його руку.

- З нами все гаразд, - погладила свій ще зовсім крихітний животик. - Зі мною і нашим малюком, - навіть якщо Веалірійський відмовиться від нас, я все одно маю йому сказати.

- М-малюк? - Його очі округлилися, і я поспішно кивнула. - Н-наш? - Здається, мені вдалося вивести з себе першого радника імператора, цього, на перший погляд, незворушного чоловіка.

- Так, наш. Твій і мій, - вирішила все ж уточнити, щоб він там собі не надумав зайвого, а мені потім розбирайся.

- Моя дитина! Ну так, звісно! - Він звалився переді мною на коліна, дивлячись на ще непомітне пузико. - Який же я ідіот, Ліно! - О як, самокритично, однак. - Як я міг не помічати цього раніше!? - Ну, нібито не такий він у мене й великий, щоб було видно.

- Термін зовсім маленький, його важко помітити, - обережно сказала я, про всяк випадок прикриваючи ковдрою свій неідеальний прес.

- Та ні ж! Нитка! Адже вона не від сонячного сплетення йде, а нижче! - кхм... виходить це не я істинна імператора? Меліріан не мій дракон? - А наша ось вона, трохи вище! От я дурень! Ледь не віддав своє щастя в чужі руки! - Тут я була повністю з ним згодна, нема чого мене всяким стороннім чоловікам роздавати.

- А... - думка вже сформувалася в мене в голові, але я ніяк не могла її озвучити.

- Ти моя! Тільки моя! - Мене різко підхопили на руки й почали кружляти, і не було нічого бажанішого в цьому світі, ніж ці рідні обійми й ці очі навпроти.

- А ти мій! - Висловилася про всяк випадок, щоб навіть і не думав збігати, але Кір якось серйозно кивнув, акуратно опускаючи мене на місце.

- Так, значить потрібно терміново підключати матінку. Обручки є, у будинку можна зробити ремонт, ще кімната і ліжечко. Речі замовлю у кравця сестри, - почав він якось швидко перераховувати все необхідне, а я абсолютно щаслива дивилася на свого чоловіка, ще до кінця не вірячи в те, що все це відбувається насправді.

- Кір, - обережно відволікла Веалірійського від дуже важливих для нього роздумів і дочекалася відчайдушного погляду, що одразу ж зосередився на мені. - Я кохаю тебе, - сказала ледь чутно, боячись зруйнувати цей момент, а шатен якось нерозумно втупився в мої очі, але потім, мабуть, його мозок все ж таки опрацював отриману інформацію, і я отримала найщасливішу з посмішок:

- А я кохаю тебе, моя маленька! Ти вийдеш за мене? - Ну нарешті, а то у нас все спочатку пішло не так, як у нормальних пар. Хоча хто сказав, що ми нормальні?

- Так! - Піднялася з ліжка, ковзнувши в теплі обійми свого чоловіка, а той притиснув мене міцно-міцно, цілуючи кожен пальчик на моїх руках.

Так ось воно яке ЩАСТЯ!

- Кхм... - з рожевих хмар мене висмикнув тихий голос колишнього правителя: - Не хотів би вас переривати, але в нас проблема, - ми розвернулися в бік чоловіка, помічаючи похмуру складку на лобі Марліана.

- Що трапилося? - Кір так само не випускав мене з обіймів, дивлячись на враз постарілого чоловіка.

- Лір... Він не з нами, - що це означає? Він помер? Ні! Цього просто не може бути!