Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

— Якщо це не стосується моїх дітей, то мені байдуже, — я знизала плечима. Уточнювати нічого не стала, хоча старий чорт зацікавив мене.

— Іллюшко з Анею малюють і збираються сходити на пляж, подивитися світлячків. Дитячу психіку треба берегти. Геннадій за ними пригляне. Ідемо, Поліно Михайлівно. Трофеї ви знатні додому привезли! Краса!

Як і попереджав Соболєв-старший, назустріч нам йшли Анна з Іллюшею у супроводі Геннадія, озброєного списом. Перекинувшись парою фраз з дитиною, я пішла до табору. Соболєв мене трохи випередив.

Кошик я віднесла на кухню та залишила під робочим столом. Ще звернула увагу всіх присутніх. Не вистачало, щоб хтось через непорозуміння використовував кору для розпалювання.

Власне, робочих рук для обробки трофея було достатньо, як і глядачів. Люди раділи м'ясу. Лев Аркадійович нарізав м'ясо на кістці для майбутнього шашлику.

Павло запевняв, що м'ясо у вівцебиків смачне. Йому доводилося пробувати в ескімосів, тоді ж, коли він мандрував у ранній юності разом із батьком. У Канаді та Гренландії цих звірів розводять в наші часи. Послухати хлопця, то не вівцебик, а скарб! І м'ясо у нього нежирне, і вітаміни в ньому потрібні, і гівіут цінний. Знову ж таки, шкура…

Ще з першою не розібралася, а вже треба за цю братися. Я таки розрізала шкуру печерного лева на три частини. Андрій із Єгором зібрали прямокутний каркас із пригідних лозин. Шматок шкіри я поклала зверху, і тут виникла проблема: чим її закріпити? Хлопці сказали, що майстер оббивав щит по окантовці залізом. У мене цвяхів не було. Довелося пришити через край мотузкою, використовуючи шило з гачком із ремкомплекту катамарана. У майбутньому для цієї мети можна використовувати тонкі смужки виробленої шкіри, а поки що користуємося тим, що потрапило у минуле разом з нами.

У своєму часі ми жили й сприймали, як належне, навколишні побутові дрібниці. А тут, куди не тицьни — проблема. Наприклад, вранці я поклала у туалеті останній рулон туалетного паперу. Він закінчиться у найкращому разі за півмісяця. Як бути далі? Чи доведеться користуватися водою? Добре, якщо в таборі закортить або біля річки. А якщо десь під час вилазки у степу? А взимку у морози?

Поки я осторонь медитувала над новою шкурою, позаду почувся дзвінкий крик Ілони. Невдоволено скривившись, я обернулася подивитися, що цього разу не так.

Мене вже напружувало подружжя Соболєвих. Собачитись Ілона не соромилася. А Соболєв-старший зазвичай її вереск не підтримував. Навпаки, починав говорити ще тихіше. Лозиною більше її не лупцював, але завжди говорив жорстко.

Народ у таких випадках намагався розійтися. У мене склалося враження, що дівчина грає на публіку. І, головне, прокатує! Пооре чи похниче, і більше її не залучають до роботи. Тільки я змушувала її ворушити дупою. Вона плела кіску-мотузку з вербової кори. Хоча вчора з психами закинула клубок. Ти бач, шкіра в неї на пальцях потемніла і загрубіла!

— Чисть рибу, — холодним тоном повторив Соболєв-старший.

— Не буду! Вона смердить!

Вперед вийшла Аліна, пропонуючи свою допомогу:

— Олександре Олександровичу, давайте я почищу.

Її за рукав обсмикнув батько.

— Не втручайся, — почула капітана.

— Он, хай Алінка чистить. Вона якраз на кухні працює, — Ілона смикнула головою у бік дівчини. Але та вже сховалася за спину батька.

— А ти де працюєш? — схиливши голову набік, спокійно спитав чоловік. — За їжу чим розплачуватимешся?

— Я… я… — її очі забігали. — Я допомагаю Поліні. Вона мене вічно чимось навантажує! Вже вся шкіра на пальцях облазить. І нігті! Дивись!

Ілона потрясла дуже довгими загостреними накладними нігтями перед чоловіком. Манікюрниця у неї професіонал. Досі ніде нічого не надломилося і не облетіло.

— Значить, тобі нігті заважають, — зловісно промовив чоловік.

Він різко схопив жінку за руку. Ілона тільки пискнути встигла, як Соболєв притис її руку до столу, вивернувши тильною стороною. І важким мисливським ножем Іллі цвіркнув по нігтях, відрізаючи один, другий.

— Козел! Відпусти! — заволала Ілона.

Я сіпнулася всім тілом вперед. Те, що відбувалося, мені не подобалося. Ще небезпечної бійки не вистачало. Але важка рука Микити опустилася мені на плече, залишаючи на місці. До мене ковзнула Ліза, злякано притискаючись збоку.

— Треба щось робити, — прошепотіла вона. Її серце злякано билося, як у горобчика. Обнявши її за плечі, я притягла дівчину міцніше до себе і невдоволено обернулася до Микити.

— Припини цей цирк, — тихо, але твердо сказала Микиті. Він бровою не повів. Дивився  на негарну сцену дуже уважно, але без зайвих емоцій.

Одночасно з моїми словами Соболєв-старший голосно оголосив:

— Я з тобою розлучаюся, Ілоно. Беру всіх у свідки. Ця жінка більше не дружина мені. Тепер ти вільна жінка. Можеш робити те, що хочеш. Ти більше не під моїм захистом. Твої куці мізки усвідомлюють це?

— Сашко, як ти можеш! — злякано затремтів голос жінки. — Ти присягу давав і в горі, і в радості… А сам кинеш мене у найжахливішому становищі? Яке розлучення? А у нас же шлюбний контракт! Я тут не отримаю відступних. У мене депресія!