Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Стеж за нею, – звернувся він до Лілі. – Тут для неї небезпечно. Я зробив усе, що міг, – не глянувши більше в наш бік, чоловік зник за дверима свого клубу.

– Що це було? – як під гіпнозом повторила я.

– Де твої манери? – усміхнулась дівчина. – Не що, а хто? То був Марк. І так, вампірський вплив буває збіса... незвичним. Потрібно вчитися ставити елементарні блоки, бо з такими темпами страта може здатися найменшою з проблем.

– Може, мені не варто йти туди, – мій голос звучав тихо, а в голові крутилися слова Марка про небезпеку.

– Облиш, – підбадьорливо посміхнулася Лілі. – Як тільки ми зайдемо, я поставлю захист, сильніший за стандартні бар'єри. Головне тримайся ближче до мене. До того ж Марк накрив тебе ментальним куполом. Штука хоч і тимчасова, але сильна. Тож від чужого впливу ти захищена.

Я не зрозуміла й половини з того, що сказала дівчина. Одне ясно: мене убезпечили, тому краще не накручувати себе. До того ж відступати було пізно: йдучи вулицею, гучно розмовляла трійка задоволених сирен.

– Спізнюєтеся, дами, – докірливо відгукнулась Лілі.

– У ваших же інтересах, щоб ми виглядали якнайкраще, – їй в тон відповіла Сара. – Чи результат вам не важливий? – старша сестра самовдоволено усміхнулася, а потім вони всі разом покрутилися, демонструючи свої вбрання. – Цього буде достатньо для зачарування обраної публіки?

Я пробігла швидким поглядом по всім трьом дівчатам. Сара виглядала найбільш елегантно. Біла сукня середньої довжини з розсипом камінців, що переливалисяся при кожному її русі сотнями яскравих спалахів, з глибоким декольте майже до самого пупка та довгими рукавами. Друга сестра вбралася в червону сукню на тонких бретельках до підлоги, що облягала її фігуру та мала високий розріз на нозі. Сабіна була вдягнена досить скромно на фоні старших сестер. Якщо дівчата виглядали спокусливо, то вона скоріше мило, але не менш привабливо. Чорна коротка сукня з шифоновими рукавами та пишною спідницею контрастувала з її довгим білим волоссям. Загалом усі троє виглядали як моделі на обкладинках журналів, але Лілі скептично оглянула їхнє вбрання та видала:

– Ти чудово знаєш, що вам буде достатньо одного слова.

– У цих хлопців по два артефакти в кожній кишені, – озвалася друга сирена. – Вони можуть бути захищені від любовних заклять.

– Ваша магія це не закляття, – у голосі Лілі чулося невдоволення. – Амулети не повинні реагувати на неї, якщо використовувати в малих дозах. Нічого складного: зачаровуєте, дізнаєтеся потрібну інформацію, а далі хоч з'їжте там усіх – мені начхати.

– Не вчи нас, як застосовувати нашу силу, відьмо, – прошипіла Сара.

– А ви не набивайте собі ціну. Від вас не вимагається нічого такого, з чим не впорався б хтось інший.

Атмосфера була напружена, але ніхто з присутніх не збирався відступати від плану: у кожного були свої резони. Тож зменшивши оберти, Лілі та Сара посміхнулися одна одній абсолютно нещирими усмішками. А потім Лілі простягла долоню до старшої сестри, Сара відповіла їй аналогічним жестом. Я здивовано дивилася на дівчат, очікуючи, що зараз вони потиснуть руки, але Лілі просто торкнулася її зап'ястя. Той самий ритуал проробляв Марк. Може, таким чином вони передають той пропуск до клубу. Підтверджуючи мій здогад, усі сирени по черзі підходили до відьми і підставляли їй руки. Зайняло це не більше хвилини, і ми були готові нарешті заходити всередину. І, попри страх, я зненацька відчула нетерпіння.

Проходячи повз охоронця, ми по черзі зупинялися, щоб він нас… обнюхав. «Як вівчарка винюхує наркотики», – пробігла глумлива думка. На щастя, коли настала спочатку черга Лілі, а потім моя, перевертень лише скривився і кивнув на вхід, вважаючи за краще не затримувати і не зустрічатися очима з відьмою.

Останньою йшла Сара. Я мимохідь обернулась і побачила, як охоронець жадібно пройшовся по фігурі сирени, затримавши погляд на глибокому декольте. Я вже відвернулась, коли почула м’яку інтонацію дівчини:

– Ти вважаєш пристойним так витріщатися?

– Вибачте, – буркнув чоловік.

– Ти зробив мені цим дуже боляче.

Я аж спіткнулася від того, наскільки нещасним був її голос, наче у справді стражденної людини. Хоч я вже й стояла перед самим входом, але не змогла не повернутися у бік цієї сцени.

– Я не хотів, – підвів сповнений жалю погляд перевертень і тепер нагадував цуцика, що провинився перед господарем. – Як я можу спокутувати провину?

Поки я з виряченими очима спостерігала за щирим каяттям чоловіка (ніби він не на груди їй подивився, а вбив її хом’ячка), Сара нахилилась і прошепотіла щось йому на вухо. Не сумніваючись ні секунди, охоронець підняв руку, на якій почали витягуватися довгі звірині пазурі, і встромив їх прямісінько собі в очі.

Я скрикнула і одночасно з цим мене різко смикнули назад, розвертаючи від жахливої картини.

– Господи, вона… він….

– Замовкни, – зашипіла на вухо Лілі. – Чи ти забула, як ніж був у твоєї шиї.

– Але… але що з ним тепер буде?

Я не могла прийти до тями. В голові паморочилось як від побаченого видовища, так і від жорстокості та безжальності сирени. Мене мутило і я боялась, що от-от вирву.