Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

ну, медовуха. Самогон якось пробував на ярмарку. Дядько розповідав, що в нашій долині теж якось хтось пробував гнати брагу, але після першої ж п’янки був сильно поцілований чариком, то більше не ризикував. Нема в Краухарді попиту на міцні напої! Якщо подумати, то я навіть в Редстоні звички до суворих п’янок не набув — не люблю втрачати свідомість, у нас це ризиковано. А тут тобі біле, червоне, яблучне, спотикач… Хоча, мушу визнати, після третього бокала різниця якось змазується. Взнати, на що здатен п’яний в устілку чорний маг, оточуючим не вдалося.

— Чуєш, Томе, не пий більше, — Чвертка вийняв у мене з рук бокал.

Я аж отетерів від несподіванки:

— Ти чого?!

— Того! Я тут мигцем хлопця одного бачив, він раніше з Мелонс тусувався, а що тут робив — не розумію. Не запрошували його! Коби чого не сталося…

От, блін, знайшли час! Що ж це мені так не щастить з банкетами?

Чвертка і сам був уже тепленький (чорні маги взагалі міцніші на голову, ніж звичайні люди), і турбота про приятеля в його виконанні виглядала на диво зворушливо.

— Більше не буду! — щиро пообіцяв я і перейшов виключно на закуски, вони у асенізаційного магната теж були хороші.

Вечірка вийшло не гірша, ніж удома: снобізм швидко випарувався, гості танцювали під музику і без, щось шумно обговорювали і сміялися. Йоган, який весь вечір пив виключно яблучний сік, розважав групу білих глибоко філософською бесідою, Полак підбивав клинці до чергового спонсора. Якийсь кругленький коротун все намагався вияснити у мене, чи достатньо мені платять, а я намагався культурно сформулювати, що плювати в стелю за великі гроші може лише проститутка.

Давно стемніло, і справа йшла до півночі, коли підійшов офіціант і сказав, що викликаний мною візок уже тут. Мабуть, це Чвертка виклопотав. Взагалі-то, я настроївся заночувати мордою в салаті — казали, що зал орендований аж до дванадцятої наступного дня, але якщо за мною приїхали, треба йти. В кінці кінців, перина м’якша, ніж паркет. Раптом в мене на підлозі протягне?

Я, зітхнувши, переніс обважніле тіло в бричку, яка стояла перед під’їздом, боляче вколовшись об щось в темряві, брудно облаяв візника, від якого тхнуло ароматами рибальського кошика, і майже одразу заснув.

Момент засипання і самого сну мною ніяк не відчувався, не було ні присмеркових проблисків свідомості, ні видінь — нічого. Я закрив очі і відкрив очі, все. Над собою я побачив високу стелю і колись скляну баню. Крізь отвори в ажурних рамах виднілося голубе небо, а уже ж не літо надворі, холодно!

Поїжившись від холоду, я усвідомив той факт, що лежу, по-перше, не вдома, по-друге, взагалі невідомо, де, і, по-третє — абсолютно голий.

І тут природа владно і терміново почала закликати мене вставати.

— Лежи спокійно! — почулося звідкись збоку. Страшне закляття не дасть тобі поворухнути навіть пальцем.

Я обережно обмацав себе, нічого не знайшов (штанів теж) і сів. Цікаво, кого вони хотіли купити на цей тупий жарт?

На мене здивовано періщилися двоє, за всіма ознаками — білі, але якісь пожмакані, а фізичне здоров’я мага ж прямо залежить від здоров’я душевного. Особливо погано виглядав ближній до мене хлопчина — очі гарячково блищать, щоки запали, волосся стирчить у всі боки, як копиця. В руках — спис. Не шуткую, натуральний спис такий, раритетного виду, правда, тримав він його, як мітлу.

— Ми не боїмося тебе, чаклуне! Учитель вбив твою магію, тепер ти не здатен нікому нашкодити.

Нічо собі клоунада.

Їх зовнішність була чимось мені до болю знайома, і в моїй пам’яті несподівано виплили зомбі Білого Халака. Ну звичайно! Це означає — списом він мене тицьне запросто, якщо я дозволю ситуації докотитися до мордобою. З іншого боку, це ж зовсім не обов’язково. Як там капітан про них говорив: «довіряють, піддаються навіянню, виконують накази?»

Ніколи б не подумав, що потреба сходити відлити може так стимулювати ситуативне мислення.

— О, нещасні, ви відмовилися від своєї душі! — трагічним голосом завив я. — Ви все-одно, що мертві, а мертві знаходяться у владі чорних магів. Скоріться! Заклинаю вас першою зіркою, могильним туманом і тельбухами чорної кішки! У-у-у! І втратите ви істинний зір, і не здатні будете відрізнити ілюзію від реальності! Ось.

Сказав і клацнув пальцями, бажаючи викликати сніп різнобарвних іскор — замість цього над моєю долонею надулася величезна вогняна куля. Я, швиденько, струсив її під стіл, запахло паленим.

Так, треба звідси валити.

Як і очікувалося, критично осмислити ситуацію «зачаровані» не змогли. Поки придурки кліпали очима, намагаючись вирішити, чому з побаченого не вірити, я зібрав в оберемок свій одяг і втік. І хай горять там синім полум’ям, самі винні.

Вибравшись на захаращене сміттям подвір’я і натягнувши пом’ятий одяг, я оглянувся. За спиною стояла якась ще цілком міцна але, очевидно, призначена на те, що її будуть скоро зносити, громадська будівля (сухе листя на мармурових сходах, облуплена колонада з плямами на місці статуй, виламані шиби вікон). А навколо весело хлюпотіла хвилями зеленкувата вода ріки — ми знаходилися на острові. Тепер зрозуміло, чому їх штудії ніхто не засік — водяні перешкоди сильно послаблюють вторинний магічний фон.

Фізичний стан мій був на диво хорошим — ніякого натяку на похмілля, голова — свіжа, в тілі — бадьорість і приємна нетерплячість. Хочеться чи то рило комусь начистити, чи то фокус показати. Якщо це такий ефект від «вбивства магії», то дайте мені два. Я категорично не вірив, що любителі змогли винайти щось принципово відмінне від багатовікової практики інквізиції. Залишилося лише вияснити, як по-людськи зветься те, що вони зробили, але вияснити обов’язково: чорна магія — занадто серйозна річ, щоби в таких речах покладатися на випадковість.

Знову ж, вогняна куля була дуже немаленькою.

Мені вже доводилося без всяких особливих зусиль оживляти зомбі, а про те, як виглядають всякі «помилки чарівників», нам прочитали цілу лекцію (моторошно навіть без картинок). І потім, я через своє стихійне здобуття стільки з шкіри ліз, а вони на мені якісь ритуали проводять! Загострене почуття відповідальності вимагало від мене знайти винних і все їм пояснити, причому — ногами.

От тільки де їх шукати?

Всередині приміщення щось затишно потріскувало, а над дахом білим струменем потягнувся димок. Зносити — не зносити, але скоро тут будуть пожежники, а там уже і до агентів НЗАМПІС недалеко. Чи хочу я з ними розбиратися? Дурне питання.

Я швидко за шкандибав вищербленою бруківкою, логічно припустивши, що десь тут мав би бути міст на велику землю. Якщо є дорога, було і куди їхати, так? Йти довелося недалеко. Під аркою красивого кам’яного мосту ревів рукотворний перекат, біля виїзду стирчав двічі перекреслений транспарант «Коледж святого Іогана Фема».