Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Перфекціонізм — це не гоніння за найкращою версією чогось. Це пошук найгіршого у нас самих, пошук тієї частини, яка переконує, що як би ми не намагалися, усе одно в нас добре не вийде, і що потрібно починати заново.

Ні. Не потрібно.

«Картину неможливо домалювати. Можна лише зупинитися на цікавому місці», — говорив Пол Ґарднер. Не можна закінчити книжку. Але на певному етапі ви перестаєте її писати і переходите до іншого заняття. Неможливо ідеально змонтувати фільм, але у якийсь момент доведеться облишити його і сказати, що він закінчений. Облишити — це нормальна частина творчого процесу. Ми робимо все можливе і намагаємося встигнути якнайбільше, поки ще світить світло, яке дозволяє нам бачити.

Ризик

Запитання: Що би я зробив (зробила), якби не мусив (мусила) зробити це ідеально?

Жити — означає завжди бути не до кінця певним, не знати, що і як буде далі. Варто нам дізнатися це, і ми почнемо потроху помирати. Митці ніколи нічого не знають напевно. Ми вгадуємо. Ми можемо помилятися, проте ми робимо стрибок за стрибком у темряві.

Аґнес де Мілль

Відповідь: Набагато більше, ніж я роблю зараз.

Нам не раз доводилося чути, що неосмислене життя не варте того, щоб його проживати. Але задумайтеся і над тим, що непрожите життя також не варте того, щоб його осмислювати. Успіх нашого творчого відновлення залежить від нашого вміння переходити від думок до дій. А це передбачає ризик. У більшості з нас величезний досвід відмовляння себе від усього ризикованого. Ми вмілі спекулянти, коли ідеться про ймовірність виникнення болю самовикриття.

«Я виглядатиму по-дурному», — говоримо ми, пригадуючи свій перший урок акторської майстерності, перше недолуге оповідання чи жахливі малюнки. Одне з правил, за якими ми граємо, — подумки вишикувати майстрів нашої сфери і порівнювати наші перші кроки з їхніми великими витворами. Ми не порівнюємо наші студентські фільми зі студентськими фільмами Джорджа Лукаса. Натомість ми одразу порівнюємо їх із «Зоряними війнами».

Ми заперечуємо той факт, що для того, аби зробити щось добре, ми спочатку повинні бути готові зробити це погано. Натомість ми встановлюємо наші межі на тій висоті, яка безсумнівно обіцяє нам успіх. Життя у таких обмеженнях нудне, ми почуваємося так, ніби не маємо чим дихати. Проте ми почуваємося у безпеці. А почуття безпеки — це ілюзія, за яку доводиться платити дорогою ціною.

Для того, щоб ризикнути, нам потрібно викинути за борт вантаж власних усталених уявлень. Нам потрібно прорватися крізь «Я не можу, тому що...». Тому що я надто старий, надто бідний, надто скромний, надто гордий? Невпевнений у собі? Боягузливий?

Ми не можемо втекти від страху. Ми можемо лише перетворити його на супутника, який супроводжуватиме нас у всіх наших захопливих пригодах... Ідіть на ризик щодня — маленький або великий — і, прийнявши цей ризик, ви почуватиметеся чудово.

Сьюзан Джефферс

Зазвичай, говорячи, що ми не можемо щось зробити, ми маємо на увазі те, що навіть не візьмемося за справу, поки не будемо впевнені, що впораємося з нею ідеально.

Ті, для кого творчість — щоденна праця, розуміють безглуздість такого твердження. Режисери часто жартують між собою: «Так-так, я завжди абсолютно точно знаю, як маю знімати фільм, — після того, як знімання вже закінчилося».

Перебуваючи у творчій безвиході, ми нереалістично очікуємо і вимагаємо успіху від себе і визнання цього успіху від інших. Оскільки ми маємо таку неви-словлену вимогу, то дуже багато чого залишається за нашими межами можливого. Актори дозволяють собі грати однотипні ролі замість того, щоб розширювати своє амплуа. Співаки залишаються вірними перевіреному репертуару. Автори пісень намагаються повторити формулу успіху шлягеру. Таким чином, навіть ті, хто про людське око виглядають митцями, які живуть повноцінним творчим життям, насправді приховують у глибині душі творчу кризу і не можуть наважитися піти на ризик і освоїти новий простір, який би більше відповідав їхнім творчим амбіціям.

Щойно ми станемо готові погодитися з тим, що всі по-справжньому вартісні справи залишаються такими, навіть якщо ми робимо їх погано, наш вибір розширюється. «Якби я не мусив (мусила) зробити це ідеально, я би спробував (спробувала)...»:

1. Побути актором розмовного жанру.

2. Зайнятися сучасними танцями.

3. Рафтинг на гірській річці.

4. Постріляти з лука.

5. Вивчити німецьку мову.

6. Малювати.

У мистецтві не існує наказового способу, тому що мистецтво вільне.

Василь Кандінський

Цільте у місяць. Навіть якщо