Читати книгу - "Чотири подвиги, Сергій Оріанець"

— Ну що ж, хоч один із нас уміє красиво лягти в аут, — сказав він сухо. — Може, це й усе, на що ти здатен, малий? Чи плануєш ще й приз за кращий краш-тест забрати? — Його тон був гострим, але в ньому тліла іскра — не глузування, а спроба розігнати морок, що осідав довкола, мов пил після відключення світла. Всередині він шепотів: Я сміюся, але чи не ховаю я тугу за сонцем, що давно згасло для мене?

Антуан повільно підвівся; його очі блищали від втоми, але в них горів вогник — слабкий, але незламний, як світло діода на зламаній платі, що відмовляється згаснути. Софі простягнула руку, допомагаючи йому встати, і тихо додала:

— Ми йдемо далі. Світло чи тінь — ми знайдемо відповідь.

Та за цими словами ховалася невимовна правда: кожен крок наближав їх до Ключа, але водночас віддаляв від Дайї — брата, що зник у пітьмі, залишивши лише тишу, що кричала, глибшу за будь-який звук.