Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

— Отак хай і буде, юначе. Окрім них у мене тепер нічого не залишилося.

— Так, разом з тими сорока, чи близько того, що зберігаються в твоїх банківських комірках, — додав Аарон Діпно, геть ігноруючи той злостивий погляд, яким обпалив його друг. — «Уліс» з автографом, либонь, найкраща з них, але там є також кілька абсолютно чудових томів Шекспіра і повний комплект Фолкнера з автографами…

— Аароне, чи не міг би ти помовчати?

— …і «Гекльбері Фінн», якого ти будь-якої миті міг би виміняти на «Мерседес-Бенц», — закінчив Діпно.

— Словом, там є книга, яка називається «Салемз-Лот», — сказав Едді. — Написав її чоловік на ім’я…

— Стівен Кінг, — перебив його Тауер. Він востаннє поглянув на кулю і поклав її на кухонний стіл поряд з цукерницею. — Мені казали, він живе тут неподалік. Я захопив з собою два «Лоти», а також три примірники його першого роману, «Керрі». Сподівався поїхати в Бриджтон, щоб він підписав. А тепер, гадаю, цього вже не трапиться.

— Я не розумію, що робить її такою цінною, — зауважив Едді, а тоді. — Ой, Роланде, боляче!

Роланд перевіряв ногу Едді.

— Не смикайся, — сказав він.

Тауер не звертав на це уваги. Едді знову навернув його думки до улюбленого предмета, до його пристрасті, його манії. До того, що, як гадав Едді, Горлум у Толкіна називав «своєю коштовністю».

— Ви пам’ятаєте, що я вам розповідав, коли ми обговорювали «Хоґан», містере Дін? Чи «Доґан», якщо вважаєте так за краще? Я казав, що цінність рідкісної книги — так само, як і рідкісної монети або поштової марки, — створюють різні чинники. Іноді це лише автограф…

— Ваш примірник «Салемз-Лота» не підписаний.

— Авжеж, бо саме цей автор ще дуже молодий і не дуже відомий. Колись він може стати кимось більшим, а може й не стати. — Тауер знизав плечима, точнісінько ніби показуючи, що все залежить від ка. — Але саме ця його книга… Ну, перший її наклад становив усього сім з половиною тисяч примірників, і майже всі вони були продані в Новій Англії.

— Чому? Бо чоловік, котрий її написав, сам з Нової Англії?

— Так. Як це часто трапляється, ця книга набула цінності суто завдяки випадку. Місцева книготорговельна мережа вирішила її активно рекламувати. Вони навіть зняли телевізійний ролик, що є майже нечуваною практикою для локальної мережі роздрібної торгівлі. І це спрацювало. Мережа «Букленд оф Мейн» замовила п’ять тисяч примірників — майже сімдесят відсотків першого накладу — і вони їх розпродали ледь не всі до останнього. Крім того, як було й з «Хоґаном», там трапилися мимодруки. Не на титулі в даному випадку, а на клапані обкладинки. Перше видання «Салемз-Лота» можна впізнати по обрізаній ціні — останньої миті видавництво «Даблдей» вирішило підняти ціну від семи доларів дев’яноста п’яти центів до 8,95, але також і за прізвищем священика, надрукованому на клапані.

Роланд підвів голову.

— А що там з прізвищем священика?

— У книзі він отець Каллаген. А от на клапані обкладинки хтось позначив його як отця Коді, тоді як насправді так звуть міського лікаря.

— Виходить, що тільки через це ціна однієї книжки підскочила з дев’яти баксів до дев’яти з половиною сотень, — зачудувався Едді.

Тауер кивнув.

— Так і є: невеликий наклад, обрізаний клапан, мимодрук. Але в колекційні справі також присутній елемент спекулятивних очікувань, що для мене є… вельми хвилюючим.

— Якщо це так можна назвати, — сухо зауважив Діпно.

— Припустімо, наприклад, що цей Кінг став знаменитим або розхваленим критиками письменником? Я визнаю, що шанси в нього на це невеликі, але уявімо собі, що тоді трапиться? Примірники з першого накладу дістати важко, отже, замість семисот п’ятдесяти доларів, ціна мого примірника може вирости вдесятеро. — Він похмуро глипнув на Едді. — Тому бережіть цю книгу.

— Я певен, з нею все буде гаразд, — сказав Едді. — І замислився, що сказав би Тауер, якби йому повідомили, що один з героїв цієї книжки тримає її на полиці в своєму, ймовірно, вигаданому парафіяльному будиночку. Будиночку священика в тому місті, що є двійником міста, яке показують у фільмі, де грає Юл Бриннер, двійник Роланда, і де також дебютує перспективний Хорст Бухгольц[66] — двійник Едді.

— Він би сказав, що я збожеволів, не інакше.

Едді підвівся на рівні, похитнувся злегка і вхопився за кухонний стіл. За дві хвилини світ стабілізувався.

— Можеш на неї наступати? — спитав Роланд.

— До цього ж міг, хіба ні?

— До цього в ній ніхто не колупався.

Едді зробив кілька пробних кроків, тоді кивнув. Біль спалахував у гомілці кожного разу, як він переносив вагу на праву ногу, проте так — він міг нею ходити.

— Я віддам вам решту свого перкоцету, — сказав Аарон. — Собі я ще дістану.

Едді вже було відкрив рота, щоб сказати: авжеж, звісно, давайте, та помітив, як на нього дивиться Роланд. Якби Едді погодився на пропозицію Діпно, стрілець не сказав би й слова, не змусив би Едді втратити обличчя… але ж його дін дивився на нього.

Едді згадав промову, виголошену ним перед Тауером, весь той поетичний пафос про те, що Кельвін їсть гірку їжу. Поезія чи не поезія, а сказане було правдою. Проте вочевидь це не могло стати на заваді самому Едді присісти до тих же страв. Спершу трохи перкодану, потім трохи перкоцету. І те, й інше надто схоже за втіхою на герича. І скільки ж промине часу до того, як він перестане бавитися з малюками й перейде до дорослого знеболювача?

— Гадаю, я обійдуся без «перка», — відповів Едді. — Ми вирушаємо до Бриджтона…

Роланд подивився на нього здивовано.

— Справді?

— Рушаймо. Я дорогою десь дістану аспірину.

— Астину. — Повторив Роланд з явною приязню.

— Ви певні? — спитав Діпно.

— Авжеж, — відповів Едді. — Я цілком. — А після паузи додав: — Вибачаюся, кажу.

ТРИНАДЦЯТЬ

Через п’ять хвилин усі четверо стояли посеред двору, вкритого килимом з хвої, прислухаючись до виття сирен і дивлячись на дим, що вже почав розсіюватись. Едді нетерпляче підкидав на долоні ключі від «форда» Джона Каллема. Роланд двічі перепитав його, чи дійсно так необхідна їм ця подорож до Бриджтона, і Едді двічі відповів йому, що він майже певен. Другий раз ще й додав (ледь не з надією), що Роланд, як його дін, може все відмінити.

— Ні. Якщо ти вважаєш, що нам варто поїхати побачитися з цим казкарем, то їдьмо. Хотілося б лише,