Читати книгу - "Відлуння: від загиблого діда до померлого"

«Так. І що, всі вони фізики? Я уявлення не маю, про що говорити з фізиками». Марат підморгнув мені. «Зі мною ж якось даєш собі раду?» – «Так, але ти – один! А коли вас буде семеро, як кажуть у вас, у фізиків, ефект та вплив посилиться». – «Ця історія не про нас. Знаєш, інколи мені здається, от якщо війна і фронт треба буде робити тільки з нас – чорта лисого з цього щось вийде. Ми розучилися об’єднуватися навіть проти ворога». – «Наслідок індивідуалізації суспільства?» – «Не знаю. Кажуть, що це наслідок нашої прив’язаності до землі. Тобто до приватної власності. Відокремленість та захист. Але, якщо прибалти здатні збагнути, що, коли силоміць забирають майно в одного, наступним будеш ти, бо ви з ним схожі, тож треба захищати його майно, інакше врешті-решт накриють усіх, то в нас думають, добре, що забирають майно в цього, він – козел, натомість у мене ніколи не заберуть, у мене ж за що? А якщо хтось рипнеться щось забрати, то вони – козли. Якось так. Ти не зважай, мені самому важко це собі пояснити». – «Тобі можна на радіо працювати, я б тебе залюбки слухала». – «Це я тільки у вас можу влаштуватися, якщо проект провалиться, в нас таке радіо майже нікому не цікаве».

«То всі твої друзі – фізики?» – «А це дуже складне питання, Марто. За освітою – так. Усі фізики. Але фізикою в чистому вигляді займаюся тільки я, якщо можна так висловитися». – «А інші?» – «Аркадій обіймає високу посаду в одній інвестиційній компанії. Він підтримує всі мої починання, навіть фінансово, але він формальний партнер. Йому подобаються мої ідеї, він у мене вірить, але сам займається розрахунками. Шукає, чим можна звабити потенційних інвесторів.

І знаходить». – «Знаєш, я тебе не запитувала, коли ти розповідав про проект, але мені здалося, що Аркадій не є винахідником, я не помилилась, проект тримається на тобі?»

«Ти не помилилась у тому, що це не винахід Аркадія. Але він мені дуже допомагає». – «Як?» – «Він знаходить те, чого я не можу знайти, бо просто не розумію, що це треба шукати і викидаю навіть у тому разі, коли знаходжу. Він думає та бачить по-іншому. Розумієш, я з дитинства щось вигадую, намагаюся прописати, але тільки Аркадію вдається мене почути, пояснити та виписати все так, щоб мої ідеї були зрозумілі більшості». – «А це не використання? Він тебе хіба не використовує?»

«Я розповім тобі одну історію. В підлітковому віці ми відпочивали на морі. Одного разу на пляжному березі я побачив мартина. В нього було пошкоджене крило, він не міг літати. Він скрикував від болю та безпорадності, але його родичі не звертали на нього уваги. Чим злостили мене надзвичайно. Я щоранку кидав йому хліб, щоб той трохи поїв, і не знав, як ще я можу йому допомогти. Я дуже боявся, що його зжеруть коти або хтось образить. Із завмиранням, як тільки прокидався, біг до нього: чи на місці, чи живий. Він тримався другий день. Ще я дуже злився на Аркадія, котрий казав мені, щоб я залишив мартина у спокої, бо йому не потрібен цей хліб, він не може нормально дотягнутися, навіть якби й схотів, хліб жеруть інші мартини та голуби, а пораненому мартину я цим не допоможу. Природа сама керує.

Я звинувачував Аркадія в жорстокості, плакав, брав хліб та йшов годувати свого мартина. Рятував його. Наступного ранку зі мною пішов Аркадій. Він не розчулився, коли побачив мартина. Він кинув йому невеличку рибку. Мартин її зжер. А через хвилин десять спробував стати на крило і злетів. Аркадій поклав у кільку пігулку знеболювального. Тобто розумієш, він не вимикав раціо на відміну від мене. Він реально думав, як допомогти. І коли придумав – почав діяти. В цьому весь він, вважає, що емоції руйнують та розмивають людину».

Я всміхнулася. «Неземне походження». – «Що?» – «Позбавлений тих самих земних 70% води». – «Скажи йому про це, йому сподобається». – «Краще ти сам». – «Добре. Він, проте, завжди каже, що логіка програє інтуїції. Тому він беззаперечно слухає мене і вибудовує свої логічні ланцюги на базі моїх відчуттів. Тільки так. Нас не підводять інстинкти та інтуїція, треба їм довіритися, а це дуже складно, бо розум не дозволяє цього». – «Мабуть, це мозкові ревнощі. Вони можуть виникати ледь не всюди і ледь не завжди, коли йдеться про вибір». – «Мабуть. А потім, знаєш, ніщо так не зближує, як ідіотські дитячі історії та вчинки, про котрі знаєте тільки ви: ти і він. Наприклад, у Аркадія щомісяця текла кров з носа. Він дуже цього боявся, втрачав свідомість, тремтів до цокотіння зубами. І наш шкільний лікар пожартував, що в Аркадія там розташована матка, тому лякатися не треба, це природне явище, коли в нього з носа щомісяця тече кров. У дівчаток кровить з іншого місця, а в Аркадія – з носа. Аркадій зізнався в цьому тільки мені. Ми про це довго думали, вирішили, що це патологія. І думали так до восьмого класу. Потім до сліз реготали над цим лікарським діагнозом. Однак кров Аркадія не лякала і почувався він впевнено. До такої міри впевнено, що збирався йти вчитися на хірурга, але все одно подався у фізики. Зі мною разом». У мене сльози на очах виступили від сміху.

«А інші? Бабій Сергій?» – «Бачу, ти заінтригована. Він це вміє – інтригувати, якби не вмів – спився б, – гмикнув Марат. – Сергій – унікальна людина, він усе життя знаходив себе в самодіяльності. Власне, самодіяльність допомогла йому вступити на факультет фізики. Бо такого актора ще треба пошукати. Він вживається в будь-яку роль. Зараз Сергій знаходить себе у кастингах». – «Тобто він подався в актори?» – «Ні, він професійний кастингіст. Певне, це запишуть до його резюме. У вас йдуть які-небудь талант-шоу?» – «Звичайно». – «Сергій кастингується на всіх можливих талант-шоу, де можна співати, танцювати, а ще краще – виставлятися». – «І як, вдало?» – «Буває по-різному, я скину тобі кілька посилань на нього в ютубі, ті, з яких ми особливо регочемо».

«А він гарний?» – «Важко сказати, розумієш, у підлітковому віці він серйозно ставився до свого іміджу. Серйозніше,