Читати книгу - "Черлені щити"

— А мати? — прошепотіла Ярославна, бліднучи. Ярослав не відповів на її запитання, а повів далі:

— Вони погромили мій дім, погрожували мені смертю, кинули в поруб мого сина Олега, порубали мою челядь!.. І все це робилося з благословіння Володимира і його матері княгині Ольги Юр’ївни, які не розуміли, що боярство — то найбільший ворог князів і держави нашої. Половці б'ють нас ззовні, бояри — зсередини… Галицькі бояри, як ті криваві собаки, ладні розірвати моє князівство на шматки, перебити князів, сплюндрувати городи, пограбувати наші добра, винищити наших дітей!.. У вас п'ять синів. Хто знає, як складеться їхня доля, — чи не впадуть їхні голови під сокирами зажерливих можновладних бояр, яких навіть мені важко приборкати[49]!..Володимир не розуміє, що він потрібен їм тільки до того часу, поки вони не знищать мене, а як упаду я, упаде й він! Він слабший за мене і не зуміє загнуздати їхню сваволю!.. Хіба я про себе дбаю? Я вже старий чоловік. Звичайно, і в старості є свої радощі, та не вони змушують мене чинити так, як я чиню. Я думаю передусім про те, як уберегти Галицьке князівство від загибелі, від занепаду. Я все життя зміцнював його, збагачував, розбудовував, і воно стало наймогутнішим на Русі. З ним тільки Володимиро-Суздальське князівство може зрівнятися силою. Це два крила Русі, що несуть наш народ у майбутнє. Київ занепадає, бо самі князі, гризучись за нього, як собаки, сприяли і сприяють цьому. Чернігів здавна суперничав з Києвом і намагався перейняти його значення як осереддя Русі, але ж ніколи не щастило йому зробити цього. Переяслав ледве тримається під ударами половців, а ваше Новгород-Сіверське князівство занадто бідне і слабке для того, щоб впливати на долю всієї Русі… Залишається Галич і Володимиро-Суздальське князівство. Два крила Русі! Уявляєте, що може статися, якщо комусь пощастить підтяти їх? А ненажерливе галицьке боярство заповзялося зробити це. І допомагає йому Володимир, бо в боротьбі проти брата Олега опирається на боярство… Ось чому я прогнав Володимира! Поки він не зрозуміє цього, поки не дасть клятви, що не підніме руки ні на мене, ні на Олега, свого брата, до того часу я не зможу простити його і взяти в своє серце…

Голос Ярослава зміцнів, і сам він преобразився — випрямився, розправив плечі, примерхлі очі загорілися, кулаки стиснулися, — став знову таким, яким його кілька літ тому знали і Євфросинія, і Ігор, — грізним галицьким князем, перед яким тремтіли і свої, і чужі.

Його слова справили сильне враження на Ігоря і Ярославну. Подружжя переглянулося і довго мовчало. А що казати?

Нарешті Ігор промовив:

— Мабуть, ти правий, княже, і тепер ми розуміємо, чому між тобою та Володимиром запалася земля, чому виникло неперехідне провалля… Однак непутить нас ще одно: твої колишні зв'язки з покійною Настею і твоя непомірна любов до її сина…

Ярослав спалахнув і перервав Ігореву мову:

— Не продовжуй! Я вас зрозумів!.. Що я мушу сказати на це? Одно можу сказати: князь теж людина і ніщо людське не чуже йому. Кохання теж!.. Між князями повелося здавна так: не княжич вибирає собі наречену до вподоби, а йому вибирають — батьки, дядьки, митрополити, бояри. Як молодята житимуть — чи кохатимуться, чи сваритимуться, — нікого це не обходить. Так і зі мною було. Так було і є з багатьма. Твій дід Олег, наприклад, перший серед руських князів одружився з половчанкою, донькою хана Осулка, внучкою хана Гіргеня, не тому, що покохав її, а тому, що хотів, поріднившись з дикими половцями, заручитися їхньою воєнною підтримкою в майбутній боротьбі з Володимиром Мономахом. Він і сина свого, а твого батька Святослава, одружив з нелюбою половчанкою, яка не принесла твоєму батькові ні дітей, ні щастя, і він після її смерті одружився вдруге, уже сам, по любові, з простою, не князівського і не ханського роду дівчиною з Новгорода, де він тоді князював… Та й ти сам одружився з Євфросинією не тому, що вона тобі сподобалася, бо ти її і в вічі не бачив до заручин, а тому, що тобі вибрали її твоя мати та твій старший брат Олег. А вони знали, чию дочку вибирали, — самого Ярослава Осмомисла!

Ярослав хитро примружився і хихикнув у кулак. Ігор і Євфросинія почервоніли.

— Ми кохаємо одне одного, — тихо сказав Ігор. — Я щасливий, що моєю жоною стала твоя дочка, княже, — Ярославна.

— І я щаслива, отче, — опустила свої блакитні очі Євфросинія.

— Я радий чути це, діти мої. І дай вам бог такої любові на все життя! — розчулився Ярослав. — Але ж не завжди, далеко не завжди так буває. У мене теж… Коли мій батько, князь Володимирко, висватав за мене доньку Юрія Долгорукого Ольгу-Євфросинію, він був упевнений, що зробив добре діло, бо поріднив два наймогутніші руські князівства. Так, поріднив. Та чи приніс цей шлюб мені й Ользі щастя? Ні! Ось чому з'явилася на нашому сімейному овиді Настя, молода вдовиця-попадя, з якою, не боюся сказати цього, я був щасливий…

Євфросинія мовчки плакала, а Ігор лляним рушником витирав спітнілого від хвилювання лоба і в душі дивувався, що розмова прибирала такого довірливого тону і такої відвертості, на які він, ідучи з Ярославною сюди, в Галич, далебі, не сподівався. Обеззброєний щирістю і прямотою князя Ярослава, він все ж не хотів здаватися.

— Княже, все це ми можемо зрозуміти, навіть до якоїсь міри співчуваємо тобі, але в одному ніяк не можемо зійтися з тобою.

— В чому? — спокійно спитав Ярослав.

— У тому, що ти Олега Настасича хочеш зробити своїм спадкоємцем, хочеш віддати йому Галицький стіл. Як же можна? Адже він позашлюбна дитина!

Ярослав усміхнувся в бороду.

— Ну й що? Наш пращур Володимир Красне Сонечко до хрещення був язичником і взяв собі не одну, а кільканадцять жон — яку ґвалтом, як Рогніду, яку військовою силою, яку сли привезли з-за моря… І з жодною з них не був він у законному християнському шлюбі, а сини від цих жон стали його спадкоємцями! Та й сам він був, як ти кажеш, незаконнонароджений, бо народився від любові князя Святослава з рабою-ключницею Малушею… Чим же гірший мій син Олег? Тим, що він незаконний! Але ж у його жилах також тече кров наших перших князів — Рюрика і Святослава, Володимира і Ярослава Мудрого! Чим же він гірший за мене, за тебе, за Євфросинію? Інша річ, чи буде і чи стане Олег князем? І чи