Читати книгу - "Сповідь суперниці"

— Ви вже були в Олдріха, сере Хорсо?

Її запитання змусило мене прокинутися від мрій. Вона це питала, не дивлячись на мене. Сиділа, скулена, загорталася в напинало. У вежі справді було холодно, дрова та хмиз доводилося економити. Ах, якби вона дозволила мені себе зігріти!

— Що? — перепитав я, бо за роздумами не відразу вловив запитання.

Гіта пояснила:

— Хлопчик увесь час марить. Але щойно прокинеться, відразу кличе вас.

Вона, мабуть, чекала, що я негайно піду до сина. Натомість я поцікавився, про що вони розмовляють із Утредом.

Тепер до розмови приєднався вояк. Сьогодні вже зрозуміло, сказав він, що, скільки б ми не бадьорилися, довго протриматися в Тауер Вейк не вдасться. У відповідь на моє заперечення, що болотяні люди й надалі нам допомагатимуть, він тільки рукою махнув. Фенлендці не надто вправні воїни, а люди Ансельма тепер будуть на сторожі. Та ще й із вежі помітили, що люди абата валять дерева і, схоже, мають намір виготовити таран. Він, Утред, вважає, що необхідно щось зробити, поки не пізно.

— І що ти пропонуєш? — зі знущальними нотками поцікавився я. Не думає ж цей простолюд, що знайде раду там, де не бачу виходу навіть я.

Утред замислено пошкріб щетину на щоці.

— Те, що абат Ансельм зважився на таке самоправство, я пояснюю лише відсутністю нашого герефи Едгара. А поки…

— Поки ми повинні захищати леді Гіту. Бо навіть якби Едгар Армстронг був у Денло, навряд чи захотів би сваритися з впливовим Ансельмом з Бері-Сент-Едмунса. Він лиже чоботи норманам, поки ми… О великий Водане! — та про що це я? Хіба ви, міледі, не зверталися вже до нього за допомогою? І отримали відмову.

Гіта вся зіщулилася. Вигляд мала такий, ніби ось-ось розплачеться. Але стрималася, заговорила спокійно:

— Ерл Едгар відмовився підтримати повсталих, посилаючись на свою присягу королю. Проте й він відзначав, що преподобний Ансельм багато собі дозволяє. І він би не припустив такого, якби залишився в графстві.

Далі говорив Утред.

— Коли справи вимагають від’їзду шерифа, за все відповідає його помічник. Я трохи знаю цього хлопця з Норіджа. Звуть його Роб де Чені, й хоча він нормандець, але народився і виріс у Денло, в нього ніколи не було сутичок із саксами. Тому є сенс послати до нього гінця з повідомленням про все, що тут відбувається, і ліпше довіритися його суду, ніж дозволити Ансельму розправитися з нами.

Я став запевняти, що жоден нормандець не захищатиме саксів. Але ці двоє не надто й слухали мене, і тоді я сказав, що як уже посилати гінця, то ліпше до саксонських танів, яких повинен був попередити панотець Мартін. І взагалі дарма ми відпустили священика.

— Так, дарма, — несподівано сказала Гіта. Стомлено і приречено зітхнула. — Якби панотець Мартін був тут, усе можна було вирішити набагато простіше. Ви ж пропонували мені стати вашою дружиною, Хорсо. І коли б священик повінчав нас… Але вже нічого не вдієш.

Як спокійно і байдуже вона це сказала! А у мене навіть у роті пересохло. Певна річ, якби леді Гіта стала моєю вінчаною дружиною, Ансельм не мав би на неї прав як опікун. У кращому разі він міг би тільки судитися, що вона вийшла заміж без його схвалення. Але тоді його спроба виступити проти нас зі зброєю була б протизаконною. А я б так відразу отримав дружину, яка підняла б мій престиж у очах саксів. Але якого диявола!

І я сказав, що ми й так можемо оголосити нормандському попові, що вже стали чоловіком і дружиною за старим датським правом. Але Гіта лише сумно посміхнулася. Ні, за нормандськими законами цей шлюб не буде визнаний і право розпоряджатися її долею залишиться у Ансельма.

Вони знову говорили про гінця. Як, коли Тауер Вейк у облозі? Але виявилося, Утред готовий узятися за це, і в нього навіть усе продумано. Він пояснив, що спуститься у воду, з допомогою мотузки, вплав дістанеться до берега, а далі спробує прослизнути крізь ворожий табір і звідти пробратися до найближчого саксонського маєтку, де позичить коня, на якому поїде до помічника шерифа в Норідж. І хоча це складно й небезпечно, але Утред розраховує виконати все з настанням ночі. Якщо ж його схоплять… Що ж, Ансельму відомо, що Утред — людина леді Ріган із Незербі, й він на цьому наголошуватиме. Нібито Утред сам приїхав у Тауер Вейк, щоб переконати леді Гіту припинити опір, але виявився замкнутим у вежі, коли її оточили абат із людьми короля.

— Буде ліпше, коли ти скажеш, що це я захопив леді Гіту й від її імені розпалюю заколот, — несподівано для себе самого запропонував я. — Так ти зможеш видати себе за повіреного Гіти, якого нібито вона послала з цим донесенням, а заразом відведеш гнів Ансельма від самої дівчини. Хай уже краще думає, що вона тут ні до чого, а всім керує Хорса з Фелінга.

Утред глянув на мене, і його очі несподівано потеплішали. Але цей простолюд мало мене цікавив. Інша справа — Гіта. Жодна з моїх дружин не дарувала мені таких захоплених поглядів. І я відчував сум’яття, яке мені, загалом, не властиве. Тому, не знаючи, що ще додати, зовсім розгубився і пішов.

Ніколи не думав, що погляд прекрасних очей здатен так сколихнути душу. Звісно, я жадав її по-плотському, але саме тієї миті, коли я проявив несподівану великодушність, ця дівчина з волоссям барви льону й сріблястими очима стала раптом дорога мені надзвичайно. І я зрозумів, що відтепер мені потрібні її захоплення, відданість, її ніжність. Тепер я просто не мислив життя без неї.

Ці думки не йшли у мене з голови аж до самого вечора, коли ми почали готувати до відправки гінця. Довелося зачекати, поки остаточно смеркне, табір норманів нарешті затихне, а туман стане густішим