Читати книгу - "Право на пиво"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я спробував підвестися і почув дзеленчання: у своїй парадній «трійці» я спав, привалений порожніми пляшками. Одна моя нога (не пам’ятаю яка) сильно затерпла, я спав на чиїйсь руці (бідна чиясь рука). Добре, що ми не розстилали білосніжного простирадла. Воно валялося на підлозі під тахтою.
Я поволі підвівся, струшуючи спочатку головою, потім ногою, що затерпла. Краєм ока я помітив, що одна половина розсувного святкового столу ледь тримається: його опора сильно підкосилася. Один поштовх лапою котячою — і вона звалиться до бісів собачих. Але секунду опісля це одкровення вже вилетіло з моєї голови. Під столом хтось мирно сопів, уткнувшись в диванну подушечку. Хтось дуже знайомий… Хто? Убийте, не пам’ятаю. Він був виряджений у костюм чарівника. А в кріслі поряд із тахтою, ніжно обіймаючи бутель самогону, хропів якийсь козак. Він мені теж когось дуже нагадував.
Оскільки до пива на люстрі мені зараз було не добратися, я вирішив спробувати пошукати кухню, де є, звісно, холодильник, а в ньому щось придатне, щоб похмелитися.
Підлога в залі теж була вельми живописною. Порожні пляшки і склянки, клапті паперу, фрагменти пюре, торта й іншої їжі, а також хроплячі тіла лицарів, магів, козаків, якихось дівчат, політиків (в тому значенні політиків, що вони були одягнені в колись акуратні костюми). То що тут було, врешті-решт!? І взагалі, де я? Не пам’ятаю…
Похитуючись, але намагаючись не потривожити цей хаос, я пробрався до виходу. В коридорі спіткнувся об когось ще, але він цього навіть не помітив. Підходячи до кухні, я відчув якусь підозрілу свіжість, І лише ступивши босою ногою на легкий' сніжок, що присипав кухню, усвідомив, що тут навстіж відчинено теплозвуконепроникне євровікно. Відшукавши холодильник (насилу, але відшукавши!), я зміг там знайти єдине, придатне мені зараз — бутель огіркового розсолу. Осушивши мало не половину посудини, я взявся старанно міркувати (про вікно я вже забув). То що ж тут усе-таки було? Так, треба б умитися. Де тут ванна?
Я вже порівняно швидко знайшов ванну кімнату і одночасно почав смутно усвідомлювати, що це начебто моя квартира. І начебто як на Землі. У ванні я знайшов повний басейн води, що прихопилася тонкою скориночкою льоду, і застиглий в ньому рушник (не інакше, як хтось колись збирався купатися). Нічого не відчуваючи, я хлюпнув в обличчя студеної води з ополонки біля крану, а потім і зовсім занурив в басейн голову, пробивши нею тонку крижину.
І тут я почув страшенний гуркіт, що долетів з кімнати, напевно спрацював «механізм» легкого поштовху котячою лапою по викривленій опорі столу. За ним пролунав приглушений стогін і лаконічний літературний мат. Цієї миті мене немов осяяло, моєї амнезії як не було. Я пригадав усе. Ну, майже все.
Таке буває раз на рік. Море гостей, бенкет, музика, відик, маскарад, астрономічні спостереження через ручну трубку підпросторового порталу, парашутні стрибки у вікно, яке потім забувають закрити, навіть єдиноборство в «невагомості» під зав’язку (ось звідки пляшка, підвішена до люстри)… Загалом, щорічний кваліфікаційний захід Конфедерації Рівноваги — Поєдинок Категорій, який закінчився традиційно — всі надудлилися вщент.
Козак у кріслі — головний представник чорних, координатор Суспензії, маг Громовурр. По підлозі розстелився колектив театру бойових дій — і білі, і чорні, — а також окремо запрошені гості-політики — сильні, як вони про себе думають, світу цього… того. Не важливо, загалом. Ну, а той знайомий чарівник під столом, на якого цей стіл тільки-но звалився, — генсек Ліги Світла, маг Спектран. І їм усім сьогодні на роботу.
А ніжку столу, здається, я вчора викривив. Щоб не проспати.
От голова!
Проте хто ж переміг? Я почав реанімувати пам’ять, оглядаючи в дзеркало свою пом’яту фізіономію. Так, Афганістан… Ірак… Корея… курячий грип… ракета не злетіла… аквапарк… ліки… пиво… О!
О! О! О! Вигук «О!» поступово набував все чіткіших контурів: О! О! О! «Оболонь»! «Оболонь».
Я повернувся в свою вітальню. Страшний гуркіт столу, що рухнув, породив ще більший розгардіяш, але так нікого і не розбудив. Побурчали маги з політиками незадоволено крізь сон — і знову децибелове хропіння. Локальна невагомість, настройка вектора гравітації, і я зависаю біля люстри, поряд із рятівною пляшкою оболоньського пива.
Мені вартувало відомих зусиль волі відірватися від напою.
Ну ось, тепер все стало на свої місця — я пригадав головне. Відповідальний Централь-Арбітр Конфедерації до ваших послуг! Я, тобто. Маг. Формально, сірий. І, схоже, у хлопців, які хропуть унизу, знову нічия. І знову вони після пробудження не зможуть чи не захочуть пригадати цей факт, згадуючи тільки приємне. Для себе. І прибіжать до мене на розборки.
А це означає, що через рік знову відбудеться Поєдинок. П’ять мільярдів дев’ятсот шістдесят другий. Набридли.
Сьогодні ж продовжу контракт із «Оболонню».
Володимир ДаніхновЗа хвилину до світанку
1. Інтелігент
— Привіт, — посміхнулася йому дівчинка-підліток, довірливо простягаючи праву руку. На зап’ясті дівчини Едик помітив сліди майже свіжих порізів і поспішно відвернувся, вдаючи, що чистить гвинтівку.
— Привіт! — наполегливо повторила дівчинка і обережно потягнула його за рукав.
Едик зацьковано подивився на неї, просячи Бога лише про те, щоб ніхто цієї миті не зайшов до кімнати.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на пиво», після закриття браузера.