Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

Вважаємо, що для запобігання перешкоджанню вступу адвоката до участі у кримінальному провадженні на підставі того, що не надано оригінали документів, які посвідчують його повноваження, необхідно доповнити ст. 50 КПК України ч. 3 у такій редакції: «3. Адвокат має право надати слідчому, прокурору, слідчому судді, суду завірені копії документів, що підтверджують його повноваження на участь у кримінальному провадженні. Для перевірки повноважень адвоката на участь у кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право вимагати для огляду оригінали документів, що передбачені статтею 50 цього Кодексу».

Одним із проблемних питань реалізації права потерпілого на професійну правничу допомогу є відсутність інституту обов'язкового представництва потерпілого під час кримінального провадження. Погоджуємося з О. П. Герасимчуком, що вони достатньо захищені діяльністю прокурора в кримінальному процесі. Насправді ж прокурор не завжди слідує забезпеченню приватних інтересів особи, якій злочином завдано шкоду. Як правило, він допомагає здійснити права потерпілого тоді, коли це зумовлене публічним інтересом, який прокурор захищає з огляду на свої повноваження. В інших випадках інтереси потерпілого можуть залишатись поза захистом. При цьому треба зважати, що не завжди особа має належні фізичні та психічні якості чи є достатньо освіченою, щоб забезпечити самозахист у юридичній справі [3]. У науковій літературі неодноразово зверталась увага на доцільність визначити в КПК України випадки, за яких участь потерпілого є обов'язковою [1, с. 83; 3; 4, с. 154; 5, с. 47; 11, с. 35]. Пропозиції науковців зводяться до того, що обов'язкова участь адвоката-представника потерпілого у кримінальному провадженні зумовлюється такими об'єктивними обставинами, як неповноліття, психічні та фізичні вади, недієздатність, обмежена дієздатність, незнання мови, якою ведеться кримінальне судочинство, розширення принципу диспозитивності, за яких вимагається посилення гарантій судового захисту потерпілих осіб.

З цього приводу І. В. Дубівка вказує, що при визначенні обов'язкових випадків участі представника потерпілого у кримінальному провадженні треба взяти до уваги положення ст. 52 КПК України та передбачити серед таких випадків обов'язкову участь представника потерпілого у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів із моменту, коли у кримінальному провадженні особа набуває процесуального статусу підозрюваного [4, с. 154]. Погоджуючись із тим, що ст. 52 КПК України має слугувати орієнтиром для визначення випадків обов'язкової участі представника потерпілого, не поділяємо думку науковця, що момент виникнення права потерпілого мати представника настає тоді, коли особі повідомлено про підозру, оскільки представництво є однією з гарантій судового захисту потерпілого, що є невід'ємною частиною його процесуального статусу, а отже, має виникати з моменту залучення постраждалої особи до участі у кримінальному провадженні.

За ст. 59 Конституції України, у випадках, передбачених законом, професійна правнича допомога надається безоплатно.

О. Г. Яновська вказує, що надання безоплатної правової допомоги має розглядатися не як акт благодійності щодо незабезпечених, а як зобов'язання, покладене на суспільство загалом. При цьому кожна особа має бути наділена правом на необхідну безоплатну правову допомогу адвоката в судовому провадженні, будучи, наскільки це можливо, вільною у виборі кваліфікованого захисника [32, с. 202].

Порядок надання безоплатної правової допомоги визначається Законом України «Про безоплатну правову допомогу». КПК України передбачає реалізацію права на правову допомогу коштом держави лише для підозрюваного, обвинуваченого. Проте аналіз ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», яка визначає суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу, дає змогу зробити висновок, що право на безоплатну вторинну правову допомогу у кримінальному провадженні можуть мати, окрім підозрюваного, обвинуваченого, також інші учасники кримінального судочинства, які належать до категорії осіб, що передбачені п. п. 1, 2, 2-1, 8, 9, 9-1 та 13 ч. 1 вищезазначеної правової норми. На наш погляд, необхідно передбачити в КПК України порядок залучення представника потерпілого та цивільного позивача коштом держави, якщо такі особи мають право на безоплатну вторинну правову допомогу за ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Окрім того, вважаємо за доцільне зобов'язати слідчого, прокурора, слідчого суддю та суд забезпечувати участь представника потерпілого коштом держави, якщо його участь є обов'язковою, проте потерпілий його не залучив.

Конституція України в ст. 59 вказує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Це право не є абсолютним, зокрема, законодавець визначив, що як захисник до участі у кримінальному провадженні допускається лише адвокат. Окрім того, за чинним КПК України не передбачена можливість вільного вибору адвоката, який надає правову допомогу, коштом держави. З цього приводу О. В. Малахова слушно пропонує доповнити ст. 49 КПК України ч. 4 у такій реакції: «Підозрюваний, обвинувачений має право заявляти клопотання про призначення адвоката для здійснення захисту за призначенням із числа вказаних ним осіб», а також доповнити ст. 19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» ч. 5 такого змісту: «Центр із надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний, за можливістю, забезпечити призначення адвоката для здійснення захисту у кримінальному провадженні за призначенням із числа осіб, вказаних підозрюваним, обвинуваченим» [10, с. 86]. На наш погляд, право на безоплатну вторинну правову допомогу у кримінальному провадження має надаватися потерпілому, а також цивільному позивачу, тому переконані, що таким учасникам також має гарантуватися змога вільно обрати представника своїх прав коштом держави.

Із метою підвищення якості захисту та представництва прав, свобод та законних інтересів особи були внесені зміни до Конституції Україна щодо гарантування права на професійну правничу допомогу. Норми Конституції України як Основного Закону нашої держави становлять першооснову кримінального процесуального законодавства, визначаючи зміст та спрямованість усієї кримінальної процесуальної діяльності. Конституційні положення формують основні принципи кримінального провадження, які мають відобразити результати судової реформи, що зумовлена євроінтеграційними процесами України. На жаль, право на професійну правничу допомогу не закріплене на рівні галузевого принципу, а така засада кримінального провадження, як право на захист, за свою спрямованістю його не охоплює. Вважаємо за необхідне доповнити КПК України ст. 20-1, яка б гарантувала це право особам, які захищають або представляють свої інтереси у кримінальному провадженні, у такій редакції: «1. Підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт, свідку, іншій особі, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, гарантується право