Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Як же це так, Нанон? — мовила Ежені якось увечері, лягаючи спати. — За сім років він ні разу мені не написав…

Поки все це відбувалося в Сомюрі, Шарль наживався в Ост-Індії. Насамперед він дуже вдало продав свій дрібний крам. За короткий час він здобув шість тисяч доларів. Своєрідне хрещення на екваторі позбавило його багатьох забобонів; він зрозумів, що і в тропічних країнах, і в Європі найкращий спосіб розбагатіти — це купівля і продаж людей. І, поїхавши на африканське узбережжя, він почав торгувати неграми, поєднуючи торгівлю людьми із збутом товарів, найбільш вигідних для обміну на тих ринках, куди його приводили торгові інтереси. Він так захопився торгівлею, що не мав жодної вільної хвилини. Йому хотілося знову з'явитись у Парижі в повному блиску величезного багатства і посісти там ще краще становище, ніж те, яке він утратив. Змушений блукати між людьми різних країн, спостерігаючи суперечливі звичаї, він змінив свої погляди і став скептиком. Він бачив, як в одній країні вважають злочином те, що в іншій є чеснотою, і втратив сталі уявлення про справедливість та несправедливість. Від постійної думки про наживу його серце охололо, стислося, висохло. Кров роду Гранде позначилась на його долі. Шарль став черствий і ненаситний. Він продавав китайців, негрів, ластів'ячі гнізда, дітей, акторів; він став лихварем великого розмаху. Звичка по-шахрайському обходити митні правила зробила його менш педантичним щодо людських правил. Він їздив до Сен-Тома скуповувати за безцінь товари, награбовані піратами, і віз ці товари туди, де їх бракувало.

Якщо благородний і чистий образ Ежені супроводив його у першій подорожі як зображення Пречистої Діви, котре іспанські моряки встановлюють на своїх суднах, і якщо перші свої успіхи він приписував чарівному впливові молитов цієї лагідної дівчини, то згодом негритянки, мулатки, білі, яванки, альмеї, оргії з красунями всіх кольорів і всілякі пригоди в різних країнах зовсім стерли спогад про кузину, Сомюр, дім, лаву і поцілунок у коридорі. Він згадував тільки садок, огороджений старими мурами, бо там почалася його доля, сповнена небезпек: там він зрікся своїх родичів: дядько його був старий собака, який видурив у нього коштовності; Ежені займала місце не в його серці чи в думках, а тільки в справах, як кредитор, якому він заборгував шість тисяч франків. Така поведінка й такі погляди пояснюють мовчання Шарля Гранде. В Ост-Індії, в Сен-Тома, на африканському узбережжі, в Лісабоні й у Сполучених Штатах спекулянт, щоб не компрометувати своє ім'я, прибрав псевдонім — Сефер. Карл Сефер міг безпечно з'являтися скрізь — невтомний, відважний, ненажерливий, людина, яка, вирішивши розбагатіти quibuscumque viis[27], поспішає покінчити з мерзенними ділами, щоб потім до кінця своїх днів лишатися чесною. За такої системи збагачення його було швидким і блискучим.

І ось 1827 року він повертався в Бордо на гарному бригу «Марія-Кароліна», який належав роялістському торговельному домові. У нього було на мільйон дев'ятсот тисяч франків золотого піску в трьох добре окутих бочках; він розраховував, обернувши цей пісок у гроші, нажити в Парижі на ньому ще сім-вісім процентів. На тому самому бригові перебував камергер двору його величності короля Карла X, пан д'Обріон, добрий дідок, який свого часу нерозважливо одружився з молодою красунею. Всі його маєтки були на островах Індійського океану. Щоб розплатитися за марнотратство пані д'Обріон, він їздив продавати свої володіння. Пан і пані д'Обріон, із старовинного роду д'Обріон де Бюш (останній капталь[28] якого помер до 1789 року), мали тільки двадцять тисяч ліврів ренти; у них була дочка, дуже негарна, яку мати хотіла видати заміж без посагу, бо своїх прибутків їй ледве вистачало, щоб жити у Парижі. Успіх у такій справі здавався сумнівним усім світським людям, хоч вони й не відмовляють модним дамам у спритності. І сама пані д'Обріон, дивлячись на дочку, майже втрачала надію, що пощастить накинути її комусь, навіть людині, схибленій на родовитості. Мадмуазель д'Обріон була довготелеса, як жук-усач, худа, хирлява, з презирливим ротом, над яким звисав надто довгий ніс, товстий на кінці, звичайно жовтуватий, але зовсім червоний після їжі, особливо неприємний саме на блідому нудьгуючому лиці. Одне слово, вона була саме така, якої могла бажати тридцятивосьмирічна мати, ще гарна і з претензіями подобатися. Однак, на противагу таким вадам, маркіза д'Обріон надала дочці дуже вишуканого вигляду, навчила її користуватися косметикою, щоб ніс хоч деякий час зберігав помірний колір, зі смаком одягатися, прищепила їй добрі манери, показала, як кидати меланхолійні погляди, щоб зацікавити чоловіка і примусити його вірити, що він зустрів янгола, якого так довго марно шукав; вона ознайомила дочку з тим, як виставляти ніжку, примушуючи милуватися її мініатюрністю саме в ту мить, коли ніс має зухвалість червоніти; словом, вона домоглася від дочки цілком задовільних успіхів. За допомогою широких рукавів, обманних корсажів, пишних і старанно оздоблених суконь та міцно затягнутого корсету вона досягла такої ілюзії жіночих принад, що, для науки матерям, їй слід було б усе це виставити в особливому музеї.

Шарль зблизився з панею д'Обріон, яка виявила бажання наблизити його до себе. Дехто навіть твердить, що за час плавання вродлива пані д'Обріон не гребувала нічим, аби полонити такого багатого зятя. Прибувши в червні 1827 року в Бордо, пан, пані і мадмуазель д'Обріон та Шарль спинилися в одному готелі і разом виїхали до Парижа. Особняк д'Обріонів було закладено й перезакладено. Шарль мав його викупити. Мати вже говорила про те, яким щастям буде для неї віддати перший поверх зятеві й дочці. Не поділяючи пересудів пана д'Обріона щодо родовитості, вона пообіцяла Шарлеві Гранде домогтися від лагідного Карла X королівського указу про присвоєння йому, Шарлю Гранде, прізвища д'Обріон, герба цього роду і, за умови створення майорату з тридцятьма шістьма тисячами ліврів прибутку, права наслідувати після Обріона титул капталя де Бюш і маркіза д'Обріон. Об'єднавши їхні багатства, живучи в добрій згоді і здобувши синекуру, можна було б довести прибутки особняка д'Обріон більше