Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

«Ой, дурепа. Дивись!»

Урміус сповз з мого плеча і, клацнувши зубами, перегриз тоненьку стеблинку біля самого суцвіття. В ту ж хвилину з квіточки вилетіла маленька злісна істота і, з грізним шипінням почала атакувати урміуса. Той, хоч і був в пару разів більше, але стрімко втік, займаючи вже звичне місце на моєму плечі. Грізне істота підлетіла вище, прямо до мого обличчя, і раптом тицьнула чимось, що нагадувало меч. Відмахнулася, як від набридливої мухи, і відчула незагойну біль на долоні.

«Біжимо!» - закричав урміус, поки я широко розкривши очі дивилася на хмару цих крилатих істот, що здіймалися в небо.

Знову понеслася незрозуміло куди і незрозуміло навіщо.

Вже через пару хвилин втеча стала втомлювати. Я задихалася, легкі буквально горіли. Зупинилася і повернулася до супротивника обличчям. Крилаті шмакодявки наганяли. Перехопивши фоліант за край, почала відмахуватися їм, збиваючи недофей.

«Так їх!» - радісно заволав павук, коли один з вдалих помахів збив відразу кілька істот.

Занесла ногу, готова втерти в землю полеглих, але зупинила в парі міліметрів від розпростертих тіл. Треба ж такі маленькі й такі неприємні ...

- Забирайтеся! - наказала голосно. - А то повернуся і всю поляну вашу спалю.

Я блефувала, але всі ці битви мене втомили.

Зграя, голосно дзижчали, зробила пару кіл навколо мене, обсипавши мене пилом, що забивав ніздрі та легені, але нападати більше не стали: відлетіли на відстань, а коли я відсунула ногу, прихопивши своїх контужених поранених, зникли з моїх очей.

Хотілося знову впасти на землю і насолодитися відпочинком, але повторювати більше таку дурість не стала. Витягла з центру фоліанта круглий багряно-червоний гладкий камінь, який залишив неабияку вм'ятину в шкіряній обкладинці. Зважила на руці і зітхнула. Хто б пояснив мені, що взагалі відбувається? Але урміус мовчав, про щось розмірковуючи, а більше поруч зі мною нікого не було.

Озирнулася і зрозуміла, що стежку я втратила.

І куди тепер йти?