Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Артур

Я не можу пояснити, що зі мною відбувається? Одразу після того, як переступив поріг колишнього будинку. А точніше, побачив її. Спочатку думав звикну і пройде. Але тепер розумію, що ні. Я ще тримався, доки до неї, не пристав якиїсь мудак. Мене так накрило. Як же я хотів його знищити, вимістити всю злість, та мені не дали. З'явився ще й Макс. Раніше, ми з ним гарно спілкувались, зараз він чомусь мене дратує. 

Коли ми опинились на самоті, за вуглом, відчув її аромат, мене накрило. Наче залежний, прагну отримати свою дозу. Без якої, здається, що помру. 

" Докотився бл*ть... "

Нас перервав Арс...

" Бл*ть, як невчасно. "

І весь цей поспіх, через Карину. Скільки разів, я пошкодував про свою брехню. 

" Навіщо, я взяв її із собою? А якби, я був один, щось змінилось? Напевно... "

Не хочу, навіть думати про те.

Доки ми розмовляли з Арсем, дівчата втекли. Приїжджаю додому і так на нервах, та ще й Карина пристала. Я ледь себе контролюю, щоб ще більше не зірватися. 

Виходжу на вулицю, після сварки. Але раптом, помічаю Настю. Механічно йду до неї, вона спить. Я завмираю, адже бачу її миле личко, красиве волосся, яке розсипалось по плечах, її губи. На них залипаю... Вони нагадують стиглі вишні, до яких так і хочеться доторкнутися і скуштувати. Настя обійняла себе руками, напевно від холоду. Хоч і літо, але вечори холодні. А сьогодні, ще й буря була, тому цей вечір і без того теплом не радує. Йду в будинок, у вітальні знаходжу зложений плед. Підходжу до Насті, нахиляюсь і накриваю. Вловлюю її запах і завмераю.

" Не можу зрозуміти, чому Настя на мене так діє?" 

Раптом, вона відкриває очі і я впиваюсь у її світло - карий погляд. Настя різко зривається, ніби я зробив їй боляче. А тоді питає те, на що не можу відповісти. Адже дійсно, можливо, нічого страшного і не сталось. Вона і сама могла його відшити, та ще й була не одна. Але я не зміг, не витримав і налетів на того мудака, як "скажений".

Для того, щоб не потрібно було пояснювати того, чого сама не розумію. Я мовчки йду на кухню і заварюю чай.

Коли виношу його і даю Насті, вона з вдячністю дивиться і каже зовсім тихо те, що пришвидшує мій пульс.

 - Я думала, ти пішов... До Карини...

На що, лише гірко посміхаюсь. А що я маю, їй сказати? Те, як на Карину мені похер? Або про брехню, що до нареченої? Чи те, що робив все через Настю, щоб знову не потонути у ній з головою?

Ми ще довго сиділи мовчки, а тоді допили чай, який розтягували на довго. Ніби хотіли, щоб була причина побути поруч. Після чого, вирішили піти у будинок. По дорозі кажу навмисно, щоб Настя почула.

 - Надобраніч, я посплю тут, у вітальні.

Вона здивовано глянула на мене, але нічого не сказала, окрім.

 - Надобраніч...

І пішла нагору.

* * * * *

На наступний день.

 - Артур?!

Лунає над головою голос батька.

 - Ти чому тут спиш? Щось сталось, ви посварились з Кариною?

Встаю, протираючи шию. Адже на дивані спати, те ще задоволення. Здається все тіло задерв'яніло. Протираю очі і кажу.

 - Батьку, неважливо.

Встаю і йду робити каву. 

 - Краще сказав би, доброго ранку.

 - Хіба він у тебе добрий?

Теж посміхаюсь і продовжую заварювати каву. Запах розноситься всією кухнею.

 - Умм. Як смачно пахне.

Заходить Марина на кухню. Одягнена у строгий костюм із зібраною зачіскою.

 - Я сьогодні не буду снідати, у мене ранній пацієнт. Вечерю, я ще вчора приготувала. Нагодуйте мені Кариночку. У холодильнику курка, розігрійте її. Там ще є салат, сирна нарізка, фрукти і сік. Тоді цілує батька у щоку.

 - Милий, ви ж впораєтесь?

 - Звичайно, мила.

По дорозі на вихід, вона каже.

 - Кариночці привіт.

" Оце так, цікаво, а Настя також така важлива? Чи тільки "Кариночка"? "

 - Нічого собі, коли Марина встигла, полюбити так Карину?

 - О, сину, вона дуже щаслива, що ти приїхав не один, а з нареченою.

 - Та я бачу, за Карину хвилюється більше, ніж за рідну доньку.

 - Артур, не кажи так. Марина дуже любить Настю.

 - Я й не сумніваюсь, що любить, тільки відносини у них дивні.

 - Тобі здалося, Настя сама про нас забула. Нехай я чужа людина, а Марина рідна мати. А вона їй, навіть не телефонує і не приїжджає. Знаєш, скільки Марина плакала, хвилюючись за неї? А їй все одно.

 - Насті все одно?! Батьку, ти що? Для неї за Марину, немає ріднішої людини! Ти ж це розумієш?

 - Знаю, я теж так казав Марині. Але вони з Настю, сильно віддалились.

 - Доброго ранку.

Чую за спиною, Настін голос. Ми з батьком оглядаємось.

" Сподіваюсь, вона не чула нашої розмови? "

 - А що, так приємно пахне? Ум, кава...

- Налити тобі?

Питаю з усмішкою і вона теж тепло відповідає.

 - Так, дякую.

Настя допомагає нам з батьком накрити стіл. Ми в трьох розмовляємо, жартуємо, сміємось. Все настільки тепло і по домашньому. Доки, не з'являється Карина... Своєю появою, як завжди, все зіпсувавши.

 - Доброго ранку усім!

Тоді підходить до мене, обіймає за шию і хоче поцілувати. Я відхиляють і бачу біль на обличчі Насті. Мені стає важко не серці, хочеться відштовхнути Карину. Але тут є батько, ледь себе стримую. 

 - Карина, ти що робиш?

 - Я хотіла перепросити, після вчорашнього.

Батько прокашлюється, а Настя відводить погляд.

 - Не тут і не зараз. Пізніше поговоримо.

 - Добре "коханий"!

Наголосивши на цьому, ніби спеціально.

" Але для чого? Спокійно Артур, спокійно... "

Ми сідаємо за стіл. Настя подає курку і всі приступають до сніданку. Після чого, ще заварюю чай. Настя виймає пиріг з духовки. Відчуваю знайомий аромат.

 - Це той, що навіть Марина не знає рецепту?

Вона тепло усміхається і відповідає.

 - Так.

Карина дивно коситься на нас.

 - Гаразд діти, мені час на роботу, а вам смачного.

Карина ніби гидує, обережно відкусує шматок і кривиться.