Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

- А це хіба можливо коли ти крутишся навколо своєї осі?

- Ну пробач. Ти сам наполіг спати разом . ... Адаме, розкажи мені, як ти виховував нашого сина без мене? Що відчував? Як справлявся? Адже Нік тоді був зовсім крихіткою. Йому потрібно було міняти підгузки, годувати, гуляти на свіжому повітрі. У мене забрали ці переживання, або я сама їх у себе забрала, я не знаю, як це відбувалося. Яке слово він сказав першим? Розкажи мені хоч щось. Будь ласка, поговори зі мною, - піддавшись пориву, Єва торкнула його за плече.

- Це ... відчуття батьківства так заворожувало мене, - промовив Адам, теж сідаючи в ліжку. - Я міг годинами сидіти і дивитися як він спить. Коли він плакав, я брав його на руки і довго-довго носив, заколисуючи, з все тим же відчуттям, що я володію незліченним скарбом. ... Мене захоплювали почуття, і так сильно зі мною було вперше, не рахуючи тих часів, коли я сам був дитиною. Нік навчив мене посміхатися. Його беззуба дитяча посмішка робила мене самим щасливим з усіх живих батьків. Часто я сам міняв йому підгузки, сам годував , катав в колясці, звичайно коли виривав час між угодами і нарадами. У мене було дві досвідчених няні, на яких я міг спокійно залишити малюка. Коли Нік підріс, і почав робити свої перші кроки ... його плач став чітко схожий на те, як звучить слово «мама». Мені здавалося, він кличе свою маму, і від цього я злився на тебе ще сильніше ...

Адам замовк, почувши схлипування і здавлені ридання.

Згорнувшись клубочком, Єва гірко плакала в подушку. Через якийсь час, вона відчула, як його міцні руки обійняли її, владно притискаючи до себе.

-Будь ласка, не варто шукати себе в минулому, Єво, давай краще створимо наше загальне майбутнє, - прошепотів Адам.

Як не дивно, але вона заснула в цих обіймах, слухаючи подих  не коханого чоловіка.

У спальні було тихо-тихо. Але коли Єва відкрила очі, на свій подив вона побачила сидячого поруч із собою Ніка.

- Доброго ранку, моє мишеня. І давно ти тут сидиш?

Посміхаючись, він знизав плечима:

- Я сторожив твій сон. Папа сказав, що коли-небудь ти все одно прокинешся, - ласкаво припав він до неї. І без особливих знань в дитячій психології Єва бачила, що дитині не вистачало материнської любові, тому він весь час шукав можливості доторкнутися до неї, забратися на руки, заволодіти її увагою.

- А де ж сам важливий містер Пірс?

- Я теж містер Пірс! - засяяв Нік. - А тато поїхав у справах, але сказав, що коли повернеться - нас чекатиме сюрприз.

- Ух, ти! А поки ти в будинку за головного? - розсміялася Єва.

- Ти гарно смієшся, мамуню, - закохано подивився на неї чотирирічний малюк. - Нікуди не втечеш? - пошепки перепитав він.

- Ні, тепер ми будемо жити втрьох - ти, я і тато. - Знаєш, де наш сніданок?

Вони були так захоплені грою, що Єва не відразу помітила Адама, який спостерігав за ними. Він причаївся поруч з величезними м'якими іграшками Ніка, зручно замаскувавшись між драконом і ведмедем.

У звичайній сірій футболці і розношених джинсах, його темне волосся було  вологим як після душу, пронизливо блакитні очі оцінювали. Але як тільки він зрозумів, що його присутність виявлено - невимушено посміхнувся, попрямувавши до них.

- Як ти, чемпіоне? - люблячи скуйовдив він Ніка, перевівши погляд на Єву. - Добре проводите час?

- У нас все добре. Зробили купу прикольних фото, - відгукнулася вона, ніяково завмираючи від їхньої спроби створювати образ сім'ї. - Правда, Нік ні на хвилину не забував про якийсь обіцяний йому сюрприз.

- Що ж, час прийшов! - підхопивши сина, другою вільною рукою Адам узяв за руку Єву.

- Чому у мене у дивному передчутті нервово зводить живіт? - пробурмотіла вона, на що Адам тільки загадково посміхнувся.

Внизу, в малій вітальні їх дійсно чекав сюрприз.

По-перше, всі меблі раптом зникли, замість цього вся підлога була застелена газонною травою, вздовж стін стояли діжки з живими квітами та молодими ялинами, в повітрі пурхали яскраві інфантильні метелики-одноденки, посередині була покладена ковдра для пікніка, поруч стояв електрогриль з підігрітими хот-догами, корзинка з усякими солодощами і упаковка пива. А по-друге, на цьому зеленому полі сиділо потішне щеня, побачивши якого Нік заверещав від щастя, налякавши бідну тварину.

- Межа мрій, - спостерігаючи за цим захопленням, промовила Єва, не перестаючи посміхатися. – На дворі зима, а у нас літній пікнік?

- Ти ж хотіла шкідливої  їжі і простого проведення часу, - знизав плечима Адам. - Що правда притягти сюди звичайних городян я не ризикнув. Сподіваюся, наша компанія тебе влаштує. Трохи розслабимося перед сеансом психотерапії. Ти ж не забула?

- Навіть якби я і хотіла забути, якась частина мене постійно бачить перед собою твою посічену спину, - Єва постаралася вимовити це якомога м'якше, але Адам вже встиг надіти на своє обличчя холодну незворушну маску відчуження. - Адаме Пірс, я збираюся віддати тобі кращі роки свого життя, тому будь добрий, надай мені себе справжнього! - в голосі Єви раптом пробилася її норовливість. - Я не збираюся впадати у паніку від твого набору завихрень, я просто хочу знати, що мене чекає, і як ми зможемо в цьому один одному допомогти! Ми ніби як зібралися стати партнерами, сім'єю, а це слово тепер асоціюється у мене з чимось цілим, стійким, по-справжньому цінним, де усі перебувають обличчям один до одного, а не спинами. Тому давай просто ... візьмемо за правило спілкуватися один з одним без масок. Просто бути один у одного заради нашого сина.