Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

- Він вам подобається?

- Він гарний, - почервонівши, відповіла Айшес, - подобається, напевно. Хоча, не впевнена, як саме це має відчуватися. Іноді мені здається, що хтось вкрав мої спогади… я відчуваю, що колись у мене був той, заради кого я була готова віддати своє життя… Але зараз, я не можу згадати ні його обличчя, ні його голосу і від цього мені дуже боляче… але поряд з герцогом я наче… наче відчуваю, що мої спогади не такі вже й туманні. Якщо з них дійсно когось прибрали… мені б хотілось, щоб це насправді був він… тоді я хотіла б згадати все…

- Леді Айшес, - Персія від захвату мало не запищала, - я…

- Леді Айшес, леді Елетта! – пролунав голос Тревора з-за дверей, - перепрошую, що відволікаю! Але леді Елетта терміново мені потрібна!

- Прошу пробачення! – Персія вскочила, - леді Айшес, я накажу прислузі допомогти вам з вечірніми приготуваннями. Сподіваюсь, завтра ми зможемо продовжити нашу бесіду?

- Думаю, так, - трохи засмучено промовила Айшес.

- Відпочивайте, моя леді, - кивнула Персія, - завтра я хотіла б дізнатись про вас ще більше!

- Тоді, маєш розповісти щось і про себе! – посміхнулась Айшес.

Персія засяяла. Це була перша по справжньому щира посмішка, яку Айшес подарувала саме їй!

За дверима на неї чекав Тревор. Погляд його був похмурим.

- Якщо це не щось серйозне, я тебе приб’ю, - звузила очі Персія, - що там?

- Чаклун приготував телепорт, - сухо відповів Тревор, - вирушаємо негайно.

- І лишити леді саму?! – обурилась Елетта.

- З нею лишиться майже вся охорона, загін лицарів, чаклун і прислуга, - сказав Мірель, - це наказ герцога, Персія.

- Давно не бачила тебе таким серйозним, - зітхнула дівчина, - значить, нічого хорошого не сталось.

***

Алесандр Анріа Елібрія сидів у своєму великого позолоченому кріслі і похмуро дивився на своїх гостей. Позаду нього стояли перший крон-принц Віктор та молодий герцог Елібрійський. Біля дверей замість охорони стояли Персія Елетта та Тревор Мірель, руки їх стискали рукояті мечів. Атмосфера у королівському кабінеті була напружена.

- Зараз я маю уточнити, - нарешті промовив Алесандр, - Аймер Лавір Ніл Лімерія, ти прибув сюди із проханням до корони Елібрії підтримати твоє повстання?!

- Так, Ваша величносте.

Крон-принц Лімерії, котрий сидів перед королем химер, виглядав більш ніж рішуче. Прибув у Елібрію він таємно, у супроводі лише свого секретаря та Уільяма Вієрте. І візит його став справжньою неочікуваністю для короля та його наближених. Точніше, неочікуваністю стало те, з чим саме приїхав принц.

- Почекайте, Ваша високосте, - підняв руку Віктор, - я не дуже вас розумію. Якщо я правильно вас зрозумів, ви плануєте підняти востання, для того, аби скинути з престолу вашого батька. Але який в цьому сенс? Ви і так наступний претендент на престол. Вас же не позбавили титулу чи щось таке?..

- Я маю стати королем зараз, - серйозно відповів Аймер, - і краще я підніму бунт, ніж мій батько розпочне ще одну кровопролитну війну!

- Війну? – погляд короля химер став важким, - ти розумієш, про що говориш, хлопче?! Серйозно? Заявився сюди, аби повідомити мені особисто, що Лімерія хоче розпочати війну? Що ж мені завадить взяти тебе в заручники і вимагати капітуляції?!

- Бо це більше не зупинить батька! Ви лише дасте йому привід!

- Аймер Лімерійський, - підвищив голос Алесандр, - не витрачай мій час! Або говори все, або вимітайся!

- Король бажає отримати Світове древо! – сказав Аймер.

- Божевілля! – заговорив Лукас, - Світове древо знаходиться у центрі герцогства Сіаль, це серце Елібрії! Для того, аби захопити його, лімерійському війську доведеться пройти півкоролівства! Вам не стане сил!

- Вони планують використати леді Айшес, - промовив Хейтам, що до цього мовчки спостерігав.

- Що ти сказав?! – стис кулаки герцог, - ніхто і пальцем не торкнеться її!

- Родина Вієрте найбільше з усіх інших аристократів Лімерії замішана у підготовці до військового вторгнення, - сказав Уільям, - Айшес має стати причиною. Батько планує вимагати повернути її назад додому. Ви, звичайно, маєте відмовити. Тоді він звернеться за допомогою до Його величності. І той, звичайно ж, не відмовить!

- Це якесь безглуздя, - почухав потилицю Алесандр, - який у цьому сенс? Корона дала згоду на цей шлюб.

- Це корона Лімерії, Ваша величносте, - зітхнув Аймер, - вона вже давно прогнила… до мене батько не прислуховується. Ним легко керувати. І він піддався впливу найближчого оточення, до людей, які десятки років мріють про вільний доступ для світового древа… ідея підкорити Елібрію, підкреслити величність людського роду, довести всьому світу, що люди перевершують химер… він наче схибивши на цьому. Тому, йому потрібна найменша зачіпка, аби вторгнутися у Елібрію!

- А якщо ми просто повернемо дівчину? – запитав Віктор.

- Ні! – в один голос вигукнули Лукас, Уільям і сам Аймер.

- Я ні за що не поверну її назад, - гаркнув Лукас, - краще вже вийти на поле бою!