Читати книгу - "Королівство жахів"

Стрибай, подумала вона. Стрибай.

Але другий терорист не перетнув струмка. Натомість перший переступив назад — його покликали? — й підступив до другого чоловіка, схоже, вони розмовляли.

Вона не думала, що вони там стояли б, якби помітили її. Хіба що в них досі йдеться про гру. Вона занурилася глибше, обернувши голову так, щоб її щока пірнула під воду, й вона краще бачила їх обох. Вони дивилися вбік від неї, й один із них мав товсте тіло й мішкувату постать Роббі Монтґомері. Другий був менший і мав вузькі плечі. Друг Роббі, припустила вона.

Отже, всі вони тут, подумала вона. Усі троє.

Десь далеко від них дівчина, і вчителька, і Лінкольн, і безликий монстр у металевому обладунку, і, припустила вона, поліція. Далеко також лежить у сміттєвому баку горласте немовля, й кудись забігла його мати. Джоан подумала про свого сина, про його пластикових людей і про те, що часто вони опиняються не там, де ти сподіваєшся їх побачити. Іноді Тор падав за подушку, а Залізний Чоловік ставав зіркою твоєї вистави. Іноді від Джокера відламується рука, й у ролі негідника ви використовуєте Отруйний Плющ. Ви все змінюєте. Усе обмірковуєте наново.

Чоловіки перебували від неї не далі як за двадцять футів. Вона згадала, що десь залишила свою сумочку. Її почало тривожити переохолодження. Пригадала, як дядько розповідав їй про те, як ще підлітками він та його найкращий друг Ларрі їхали через міст на річці Теннессі, а жінка, яка їхала в протилежному напрямку, звернула на їхню смугу. Їхній автомобіль ударився об поручень мосту, й обидва хлопці вилетіли в річку, пробивши вітрове скло. Тобі було боляче, коли ти побив вітрове скло? запитала вона. Тобі було боляче, коли ти вдарився об воду? Ти дістав до дна? Дядько не міг відповісти на всі її запитання. Він не пригадував нічого від тієї миті, коли завищали гальма й він ударився головою об вітрове скло, й до тієї, коли він, босий, без черевиків на ногах, вийшов на берег річки. Черевики спали з твоїх ніг, коли ти плив? Чи коли ти летів у повітрі? Вона була зачарована тим, щó він їй міг розповісти про відчуття грязюки між своїми пальцями, про те, що жінка за кермом іншого автомобіля мала біле волосся, але він не міг розповісти їй про ті подробиці, які здавалися їй дуже суттєвими. Вона уявляла собі, що й сама була там і бачила ті подробиці, яких він не міг пригадати.

Ти врятував Ларрі? запитувала вона його. Ти кликав на допомогу?

Я там лежав, відповідав він їй. Я лежав там у багнюці й спостерігав.

Її думки знову кудись відлетіли. Її мозок закляк. І ноги її заклякли також, заклякли настільки, що вона боялася, що не зможе стояти, а тим більше йти. Вона нічим не допоможе Лінкольну, якщо не зможе йти.

А проте чоловіки досі стояли там.

Ні, вони розійшлися й почали рухатися. Тонкий відступив від води, й Роббі Монтґомері схопив його за руку. Але менший вирвався від нього, й там був ще якийсь рух, не зовсім зрозумілий у темряві, й вона втратила з очей малого хлопця.

Роббі постояв якусь мить, і вона хотіла спробувати свої шанси пересунутися вниз по течії, але побачила, що підходить хтось іще. Двоє ніг, які ступали дуже обережно, й Джоан упізнала ці худі ноги й тугі джинси навіть до того, як побачила густу масу волосся.

Вона побачила ту мить, коли Кейлін помітила попереду себе Роббі — усе тіло дівчини задерев’яніло. Вона побачила ту мить, коли Кейлін помітила, що другий терорист стоїть тут-таки поруч — дівчина на чверть обернулася. Вона щось тримала у своїх руках.

Джоан не чула нічого з їхньої розмови. Якщо вона пройде трохи далі під містком, вона нічого й не побачить.

Можливо, так було б краще.

Вона поринула глибше у воду.

Кейлін мало не зойкнула, коли якась тварина шмигнула поперед нею, шурхаючи глицею, але, коли та завмерла на місці, піднявши лапки в повітря, вона її впізнала. Лісовий байбак. Вона не знала, що тут поблизу можуть бути такі тварини, як байбаки. Але їх була ціла родина в дитячій частині зоопарку тварин, призначених для приязних контактів із людьми, й вона здогадалася, що чоловіки з рушницями зруйнували ту будівлю, як вони зруйнували й інші, то, може, вівці, кози та шетландські поні також бігають десь тут. Що ж до байбака, то він підповз до неї, а вона стояла нерухомо, дозволивши йому тертися об її ногу. Вона ніколи не бачила, аби тварини на дитячій території робили щось інше, як притискалися до задньої стіни своєї оселі, бо тварини в дитячому зоопарку ненавиділи дітей.

Можливо, цей байбак був поранений. А може, він потребує ласки.

Вона повільно нахилилася над ним. Можна простягти руку до собаки, й він до тебе підійде, й вона пригадала, що маленькі тваринки також люблять, щоб їх погладили, і байбак, можливо, теж належить до такої породи. Вона обережно обхопила його, й байбак охоче дозволив себе підняти. Він притиснувся до неї тісніше, коли вона пішла далі між деревами, хапаючись своїми маленькими пазурами за кінчики її волосся. Її маленька сестра також притискається до неї, коли вона налякана. Кейлін ступила вперед кілька кроків — протягом якогось часу вона вже не бігла. Не було сенсу.

Вона не знала, де вона є, й не знала, куди йти.

Це була неправда. Їй треба пошукати Лінкольна та його матір. Їй слід було перестати бігти п’ять хвилин тому, коли вона побачила, як вони впали, та не змогла одразу зупинити свої ноги, а коли нарешті опанувала себе, то була сама-одна. Вони, мабуть, уже мертві — той Лінкольн мав таке чудове волосся, й він усміхався їй — і, можливо, вони б не померли, якби вона тоді не привела їх на склад. Вона подумала, що добре тоді вчинила, сказала собі, що робила це, аби допомагати людям, та, можливо, вона помилялася. Можливо, їй просто не хотілося бути самій-одній. Її маленька сестра просила Кейлін не виходити до власної кімнати, бо її маленьку сестру іноді хапає страх посеред ночі й вона любить пригортатися, як байбак, але Кейлін не була переконана, що вона залишалася в сестри тому, що та просила її залишитися. Звідки вона знала? Для кого вона це робила — для себе чи для своєї сестри? Бо один вчинок