Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Даріусе, відпусти його і я зроблю все, що побажаєш.
— Навіть зречешся Керана? — своїм зустрічним запитанням змушує мене зробити вибір. І я його роблю.
— Якщо це врятує йому життя, то так.
— А, якби ти від самого початку знала, що його життя напряму залежить від того чи повернусь я у пастку? — з легкою посмішкою насолоджується моїми емоціями.
— Що ти маєш на увазі? — фіксую свій розгублений погляд на рівні його очей.
— Думаєш чому Ленхарт так відтягує цей момент? Та, тому що, не хоче прощатись із братами. Їх життя прив’язані до моєї пастки. Як тільки їм вдасться мене впіймати й засунути у кляту картину, вони зникнуть, заснуть вічним сном, помруть. Називай це як хочеш, та суті це не змінить. У Керана, як, власне й у Марака немає майбутнього. Вони пожертвували ним заради брата. Це ціна, яку їм довелось заплатити за моє ув’язнення. Вони, наче примари, яких ніколи й не існувало. Чим довше я уникатиму ув’язнення, тим краще буде для них.
— Це неправда! Ти все вигадав, щоб мені не хотілось їм допомагати! — більшою мірою намагаюсь переконати в цьому саме себе, хоч глибоко всередині знаю, що говорить правду. Тільки тепер слова Ленхарта набувають сенсу, який був від мене прихованим спочатку. Саме він говорив, що до них не варто прив’язуватись. Ось чому Марак із Кераном робили все, щоб виправдати свого брата в моїх очах. Вони знали, що рано чи пізно нас залишиться тільки двоє і йому потрібна буде моя підтримка. Та вони аж ніяк не очікували, що підтримка знадобиться саме мені.
— Керан й сам не очікував, що все так обернеться. Та доля полюбляє грати з нами в ігри, — робить невелику паузу, а після додає: — Не варто плакати, — ловить сльозу на моєму обличчі. — Я можу запропонувати тобі хорошу альтернативу, яка відтягне цей момент до періоду, коли ти будеш готовою це прийняти.
Я не знаю що він хоче мені запропонувати, та готова піти на все тільки б не відпускати Керана й не змушувати Ленхарта переживати смерть братів вдруге. Та я готова власними руками заховати ту прокляту картину.
— Я тебе уважно слухаю, — з усією серйозністю, яку вдається зібрати в собі, очікую його пропозиції.
— Чому б тобі завтра не поїхати зі мною?
— Куди? — запитую, хоч й підозрюю, що відповіді на це запитання не отримаю.
— А хіба це має значення після того, що тобі стало відомо? — з цікавістю продовжує спостерігати за моїми емоціями.
— Ні, не має.
— То це можна сприймати як згоду?
— Так, але я не маю жодних документів, тому покинути країну у мене не вийде.
— За це можеш не хвилюватись, — витягує із кишені свого пальта вже готові документи. — Я вже все влаштував. Насправді гроші в цей час творять чудеса не гірше будь-якої магії. Добре, що свого часу я подбав і про власне забезпечене майбутнє, хоч й не підозрював, що воно затягнеться на триста років.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звільни мене опівночі, Айрін Ван», після закриття браузера.