Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ну от і все. Моя гра в любов закінчилася. Мої мрії та плани зникли в мить. Зате мої дії були блискавичними. Я взяла свої документи, пару речей у сумку, фотографії, які вже збиралася викинути. Одну навмання дістала та поклала на ліжко і тихо пішла.
Він шукатиме мене насамперед у мами, і мама почне хвилюватися, я навіть не хочу думати, що тато влаштує. Я зателефонувала мамі.
- Мамуля, я посварилася з Германом. Не хочу його бачити. І не хочу поки що про це говорити татові. Тож до вас не прийду. Ти тільки не хвилюйся, я впораюсь.
- Так, бігом додому. Батьку не говоритимемо, а Германа не пущу. Я тебе чекаю.
Я таки поїхала до мами, але поговорити я не встигла, буквально швидко приїхав Герман.
- Мамуля, - я склала руки наче благала, - не кажи. Я заховаюсь, не хочу щоб він мене бачив.
- Навіть не хвилюйся, - я не чула про що вони говорили, бо залізла в нішу.
- Виходь. А тепер підемо, поговоримо.
- Що ти сказала?
- Він сказав, що ви посварилися. Причини не сказав. Я сказала, що значить самі повинні порозумітися, а де ти, я ще не знаю. Ліза, сваряться всі, так не буває, щоб без сварок пожити життя. Розповідай.
- Мамо, я хочу поїхати, - вона обійняла мене, мені стало так спокійно. - Мамо, ти тільки мене не відмовляй. Добре.
- Ти сама повинна прийняти рішення, це твоє життя. Але вислухати і дати пораду можу.
- Він мені зраджує. Вранці прийшла дівка з дитиною від нього. Він має дитину, і нічого мені не сказав. Він знав про дитину і мовчав.
- Вибачити його чи ні це лише твоє рішення. Ти готова їм поступитися іншій? Вони житимуть щасливо, а ти страждатимеш. Може таки сенс не поступатися його їй. А потім якщо схочеш, сама його кинеш.
- Мамо, я вагітна, не хочу хвилювань. Я хочу цю дитину.
- Лізочка, я так рада. Мені шкода, що у вас так усе вийшло. Може мені з ним поговорити?
– Ні. Пообіцяй, що не будеш з ним розмовляти.
- Не буду, обіцяю. Тільки не хвилюйся. Батьку можна сказати.
- Давай трохи пізніше. Я хочу поїхати від сюди подалі, і як найскоріше.
- Навіщо? Куди?
- Я подумаю, куди.
- Може залишишся вдома.
– Ні.
- Добре подумай, не поспішай із рішенням. Згаряча такі рішення не приймаються.
Телефон я вимкнула, він приїжджав кілька разів і навіть годинами сидів у машині, чекав на мене. Рішення я прийняла. У батьків побула три дні, поговорила з татом. Він пообіцяв про мене мовчати, сказав: «Мовчатиму як риба».
- Я поки не скажу куди їду, не хочу, щоб він дізнався.
- Куди ти їдеш, ми повинні знати, тим більше ти в такому стані.
- Мамо, я хочу спокій.
- Лізо, дочко, ми повинні знати, - сказав тато.
– До Львова. Мені подобається це місто. Рідні мої, зараз такі технології ми постійно будемо на зв'язку. Обіцяю завжди бути на зв'язку.
- Світлано, навіщо ти влаштувала цей цирк. Ми ж про все домовились.
- Я втомилася, це постійно годування, соплі, підгузки. Нянька ще моралі влаштовує. Коротше, я привезла дитину тобі назавжди. Я не готова бути матусею. Нехай твоя займається, якщо сама народити не може.
- Не кажи нісенітниці. Повертайся, я найму іншу няню.
- Ні, я вмиваю руки. Ось свідоцтво, я сходила записала тебе, тепер ти офіційно татко. Ось і радуйся і займайся своїй дитиною, - вона вибігла з дому.
Герман стояв розгублений, дитина почала плакати, зайшла Тетяна Вікторівна.
- Германе, що це було? Хто вона?
- Мамо, що робити?
- Насамперед заспокоїти дитину, - вона взяла на руки і почала заспокоювати. - Це твоя дитина?
- Так.
- Про яку домовленість вона говорила?
- Мамо, не зараз. Ліза напевно теж все чула. Піду поговорю з нею. Щоправда, не знаю, що їй говорити.
- Правду, якщо не хочеш, щоб вона пішла.
Герман піднявся до кімнати, і відразу побачив на ліжку фотографію. На ній він був зі Світланою у дуже відвертій позі. Свєтка не могла встигнути покласти сюди фотографію. Виходить, Ліза все знала і мовчала. Як давно вона знала? Хто їй дав фотографію? І взагалі, хто фотографував? Не сама же Світлана фотографувала, а потім віддала. Хоча це було б логічно з її боку, щоб бути зі мною. Але для неї це складно. Тоді ж хто? Гаразд, це потім. Зараз треба знайти Лізу та поговорити з нею. Герман не уявляв, що їй казати. Мама сказала правду. Правда в тому, що вона завагітніла випадково. Дізналася, коли була на другому місяці і тоді у Германа дозрів план. Когла народиться хлопчик, він покаже батькові спадкоємця. Дитина народилася, але батькові було дуже погано, а невдовзі помер. Герман не встиг порадувати батька, дитина стала не актуальною. Поговорив зі Світлою, щоб вона потерпіла доки він отримає спадщину і платитиме їй дуже хороші аліменти. Вона погодилася, правда, суму подвоїла. Згодом Герман думав поговорити з Лізою про усиновлення своєї дочки. Ліза добра, чуйна, він придумає якусь історію, і так збереже гроші і позбудеться Свєтки. Але все пішло не так.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пограємо в любов, Зоя Лістрова», після закриття браузера.