Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

із західним світом робили з Кримського улусу розсадник сепаратизму. Кілька разів з кінця XIV до першої третини XV ст. Солхат (Старий Крим) був за півкроку від незалежності, але остаточно розв’язати це питання вдалося лише за часів одного із Чингізидів Хаджі-Герая. Тричі він оволодівав столицею та лише з третього разу (з 1441 р.) остаточно закріпився як місцевий правитель. Він став засновником Кримського ханства.

Щоправда, повний суверенітет втратив уже його наступник — Манглі-Герай. 1475 р. велика турецька армія висадилася поблизу Каффи, захопила місто, пройшла вогнем і мечем вздовж узбережжя та завершила кампанію взяттям Мангупа. Протягом одного року генуезька Газарія та Феодоро зникли, а їхні території були безпосередньо включені до складу Османської імперії. Завдяки втручанню в усобицю між спадкоємцями Хаджі-Герая, Стамбул явочним порядком утвердився як сюзерен Кримського ханства.

Нова держава в короткий період незалежності та в перші роки васалітету охоплювала лише Степовий Крим, частину Керченського півострова та невеликий шматок території в трикутнику між Перекопом і гирлом Дніпра. Але в результаті успішного походу 1502 р. ще одна із решток Золотої Орди Велика Орда в причорноморських степах була знищена, а переможець — Манглі-Герай — приєднав до Криму Приазов’я аж до гирла Дону, збільшивши територію ханства ледь не втричі. На додачу в першій третині того ж XVI ст. до Криму була приєднана значна частина Кубані, і ханство перетворилось на великого і впливового гравця у Східній Європі.

Якщо XVI ст. було часом піднесення Кримського ханства, то XVIII ст. стало часом його занепаду. У результаті російсько-турецької війни 1735—1739 рр. держава втратила половину Приазов’я. Після війни 1771—1774 рр. Крим оголошувався незалежним від Туреччини — «новій» державі передавалися всі колишні османські володіння в горах та на південному березі, території між Дністром та Південним Бугом (до 1779 р.), взамін околиці Керчі переходили до Росії. Але незалежність Криму не була потрібна Петербургу, тому 1783 р. територія півострова, разом із підконтрольними землями в Приазов’ї та на Кубані, була анексована Російською імперією.

До XVIII ст. адміністративний устрій ханства в цілому відповідав давній практиці кочівників розділяти землі між родами. Хану в Криму належали соляні озера — джерело монополії на сіль, та необроблювані землі — леват. Землі калги, першого спадкоємця престолу, що називалися калгалик, розтягалися тонкою смужкою від Чатир-Дагу до Ак-Мечеті (Сімферополя). Обидві категорії «державної» землі не могли передаватися в спадок, а переходили «за посадою».

Бейлик (родові володіння) Ширінів — наймогутнішого з кримських аристократичних родів — розташовувався на Керченському півострові та заходив у центрально-кримський степ за Старий Крим. Бейлик роду Кирк займав Присивашшя, роду Кипчак — Західний Крим, роду Яшлав — околиці Бахчисарая, західне передгір’я та гирла Альми з Бельбеком, роду Мангит — Перекоп та північну частину центрально-кримського степу, а південну частину степу діли між собою бейлики Баринів (захід) та Аргинів (схід). На родові землі черкеських князів були поділені володіння ханства на Кубані, а приазовські степи були зайняті повністю кочовими ордами без визначених меж: того ж роду Мангит та інших.

У XVIII ст. на основі родового поділу постав повноцінний адміністративно-територіальний устрій: 6 каймакамств із 48 (пізніше — 43) кадиликами. Каймакамами найчастіше були представники відповідних впливових родів, а кадиликами керували вчені-судді — кадії.

Після анексії території Кримського ханства Російською імперією Кубань (крім власне Таманського півострова) була віддана Чорноморському козацькому війську, а на решті земель 1784 р. була утворена Таврійська область із столицею в Карасубазарі (Білогірську), а пізніше — Сімферополі. Область була поділена на 7 повітів: 2 в Північній Таврії, 4 в Криму та 1 на Тамані. Нижче зберігався поділ на каймакамства. 1796 р. область була ліквідована, її повіти увійшли безпосередньо до складу Новоросійської губернії.

1802 р..була утворена окрема Таврійська губернія, що нараховувала ті ж 7 повітів. 1820 р. Тмутараканський повіт (Тамань) відійшов до області Війська Чорноморського. У середині століття відбулася ще одна адміністративна реформа, тож губернія набула такого вигляду: материкові повіти (Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський) з площею 35 тис. км2, півострівні (Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський, Ялтинський) з площею 25,5 тис. км2 та градоначальства (Керч-Єнікальське з 1821 р., Севастопольське з 1872 р., Ялтинське з 1914 р. та Феодосійське в 1802—1829 рр.) з площею 1,3 тис км2. Повіти, в свою чергу, поділялися на волості.

Узятий 1855 р. під час Кримської (Східної) війни західними союзними військами Севастополь за умовами миру повертався Російській імперії, тож на територіальний поділ ця подія не вплинула.

Революція та радянські часи

Перші півроку після початку революції 1917 р. Таврійська губернія виглядала острівцем спокою, лише губернатора змінив комісар Тимчасового уряду. Після більшовицького перевороту в листопаді того ж року Центральна Рада в Києві видала III Універсал, яким проголошувала Українську Народну Республіку та визначала, що до неї входить «Таврія (без Криму)». Протягом наступних трьох місяців на материковій Україні за Перекопом (відповідно в північній Таврії — сучасній південній Херсонщині) номінально встановилася українська влада.

У Криму в листопаді ж постала Рада народних представників (РНП) — вищий орган керівництва Таврійською губернією. Рада проголосила курс на збереження губернії в складі Росії та засудила поділ Криму й Таврії Центральною Радою. Влада РНП формально поширювалася на всю губернію, реально — тільки на Кримський півострів без Севастополя.

У грудні того ж року в Бахчисараї була проголошена Кримська Народна Республіка (КНР) на чолі з Номаном Челебіджи-ханом. Нову республіку на півострові визнала Центральна Рада.

У грудні 1917 р. в Севастополі постав Військово-революційний комітет, що координував діяльність місцевих більшовиків, есерів та матросів Чорноморського флоту. На місяць у Криму встановилося двовладдя: об’єднані сили РНП та КНР — з одного боку, «червоні» — з іншого.

У січні-лютому 1918 р., користуючись надзвичайною перевагою в силі, революційні матроси розбили загони демократичних сил, захопили півострів та вдалися до терору. Паралельно материкові повіти Таврійської губернії були захоплені червоногвардійцями Донецько-Криворізької республіки.

У березні того ж року на півострові була проголошена Радянська Соціалістична Республіка Тавриди, формально незалежно, фактично — в складі радянської Росії. Спочатку кримські більшовики включили до складу держави повіти Таврії, через два дні відмовилися від них як таких, що вже входили до складу радянської України. У квітні кримчани знову заявили про свою зверхність над Таврією.

Однак у березні німецько-українські війська звільнили усю колишню Таврійську губернію, і там після адміністративно-територіальної реформи постали Запорізька земля зі столицею в Бердянську, та Новозапорізька земля зі столицею в Херсоні. У часи Гетьманату П. Скоропадського (травень-грудень 1918 р.) обидві землі були об’єднані в Таврійську округу.