Читати книгу - "Карта днів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі навколо стали уважно до нас придивлятися. І це ж ми були ще тільки на вулиці.
Я відвів своїх друзів убік та пояснив їм про давачі руху та розсувні двері.
— А що не так із ручкою, щоб відчиняти двері? — запитав Єнох, роздратований та збентежений.
— Це важко робити, якщо у вас багато покупок, — відповів я. — Як он у того чувака, — і я показав на одного чоловіка, котрий саме виходив із магазину крізь двері, що сичали, штовхаючи перед собою повний візочок куплених товарів.
— Навіщо комусь треба стільки всього? — запитала Емма.
— А може, він запасається перед повітряним нальотом, — пожартував Єнох.
— Я думаю, ти зрозумієш, щойно ми зайдемо всередину, — відказав я.
Я все дитинство проходив на шопінг до таких магазинів, як «Олл-Март», тому мені ніколи не спадало на думку, що вони чимось дивні.
Проте, коли мої друзі слідом за мною зайшли всередину та миттю заціпеніли біля касових стійок і на їхніх обличчях читався шок та здивування, я почав розуміти.
Проходи між стелажами тяглися в туманну далечінь. Калейдоскопічно вишикувані шеренги товарів просто волали з кожної полиці, аби на них звернули увагу. А поміж ними патрулювала невеличка армія похмурих продавців-консультантів в уніформі, прикрашеній, наче гербом, гігантським жовтим усміхненим обличчям. Цей магазин був у тисячу разів більший, аніж той, що на розі, із якого Мілард украв був продукти. Звісно, мої друзі були переповнені враженнями.
— Він каже, просто магазин, — промовила Емма, витягнувши шию, щоб роздивитися все навколо. — Це не схоже на жоден магазин із тих, що я бачила.
Єнох присвиснув:
— Більше схоже на ангар дирижабля.
Я схопив візочок та, із певними умовляннями, змусив-таки нас рухатися знову, хоча й не зовсім у потрібному напрямку. Як тільки вони призвичаїлись трохи до істинних розмірів цього приміщення, їх відразу ж захопило величезне та незвичайне розмаїття речей, що продавались.
Я спробував скерувати нас до секції одягу, але мої друзі постійно відволікалися, відділяючись від групи та хапаючи з полиць усякі випадкові речі.
— Що це? — запитав Єнох, помахуючи парою капців із горбочками з мікроволокна на підошвах.
Я відібрав їх у нього та поклав на місце.
— Це щоб можна було витирати пил на підлозі ногами. Мабуть.
— А це? — запитала Емма, показуючи на коробку з написом «Годівниця для птахів, яка розмовляє, — тепер із Блутусом!»
— Я не зовсім упевнений, — відповів я, почуваючись, наче якась замучена матуся, котра намагається утримати вкупі зграйку малюків, які щойно навчилися ходити, — але в нас на виконання завдання є тільки сімдесят дві години, тому ми не повинні…
— Уже шістдесят дві, — поправила Емма. — А може, і менше.
Раптом у кінці проходу завалився стенд із книгами, і мені довелося бігти та зупиняти Міларда — оголеного, а тому невидимого — від спроби виправити, що він сам наробив. Я особливо уважно спостерігав за Мілардом (точніше, за місцем, де, як я думав, він міг бути), тому що я реально не хотів загубити невидимого хлопця в «Олл-Марті».
Високий темп нашої атаки на магазин тримався недовго. Щойно ми проминули годівниці з Блутусом, як Єнох завис у проході зі спортивними товарами.
— О-о, ця маленька красунечка швидко знайшла б дорогу до серця якогось лошари! — проворкотав він у бік кількох складаних ножів, що були викладені на замкненому стенді під склом.
Емма безугавно ставила питання. А навіщо нам треба так багато всього на світі? А для чого це все? А стелажі з жіночою косметикою її навіть розсердили.
— Кому б могло знадобитися стільки різних видів крему для шкіри? — запитала вона, беручи з полиці коробочку з написом «Екстразміцнювальна омолоджувальна та відновлювальна нічна маска». — Тут що, усі страждають на шкірні хвороби? Чи тут лютує якась смертельна шкірна пошесть?
— Ні, наскільки мені відомо, — відповів я.
— Це дуже дивно!
— Легко вам так казати, дорогенька, — обізвалася одна леді з об’ємною зачіскою та кільцеподібними серіжками, котра стояла неподалік. — У вас же шкіра, як у дитини!
Емма швидко повернула коробку на полицю, і ми швиденько звідти злиняли.
Мілард багато не розмовляв (тому що я попросив його не робити цього), і з того, що постійно було чути його тихенькі зітхання та стримані «хм-м-м», можу сказати, що він узяв моє прохання до уваги. І я запитав себе, скільки б днів життя в часовій петлі могло знадобитись Міларду, щоб написати історію про все, що сталось у цьому місці протягом двадцяти чотирьох годин?
Коли ми нарешті добралися до секції одягу, я мав повне відчуття, що часу в нас дедалі менше та менше — мене тривожило і те, що годинник знай собі цокає, і прискіпливі погляди звичайних, звідтоді як ми увійшли, і пані Сапсан, яка знайде нас, якщо ми затримаємось тут надто довго, хоча ми й були за сотні миль від мого дому, і вона, я мав надію, усе ще спала під дією порошку Матінки Пилок.
Я не придивлявся надто уважно до того одягу, що його мої друзі клали в наш візочок. А те, що я голодний, я зрозумів, тільки коли ми були вже перед касами. Усі інші, як виявилось, теж зголодніли, але замість того, щоб ізнову пірнати з головою в магазин заради перекусу, ми похапали все, що знайшли в проході перед касою: шоколадні плитки та батончики, солоний попкорн і цукерки.
— Вічна їжа, — промовила Емма, звернувши увагу на дату закінчення строку придатності на задньому боці пакетика з цукерками. — Як оригінально.
Ми розрахувались на касі та попрямували до вбиралень, де кожен зміг переодягнутись у новий одяг. Коли мої друзі один за одним почали виходити звідти, стало ясно, що більшу частину роботи було виконано. Вони були одягнуті в найзвичайнісінький одяг із найзвичайнісінького магазину, та все ж вони ще не виглядали звичайними на всі сто. Можливо, їм було незручно в новому вбранні чи я настільки звик бачити їх у старому, що раптова зміна їхнього зовнішнього вигляду трохи ошелешила мене — чомусь здавалося, що на них були маскарадні костюми.
На всіх, крім Емми. На ній були вузькі чорні джинси, білі кросівки «Рібок-клессікс» та широка хвиляста темно-коричнева блуза. Яка ж вона гарнесенька, подумав я, коли вона обернулась та невдоволено глянула на себе
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.