Читати книгу - "На інших вітрах"

— Тому що там не буває вітру! — сказав Сеппел. Погляд у нього був дуже дивний, а голос звучав жорстко. — Магія людини винна в тому, що вітри ніколи не дують в темній країні.

Він уважно дивився на Олдера, але, здавалося, бачить його не дуже добре. Лише поступово погляд його прояснився, вираз обличчя змінився, і він відвернувся, немов милуючись витончено вигнутим фок-марселем, повним свіжого північно-західного вітру. Потім Сеппел знову швидко глянув на Олдера і сказав майже так само м'яко і ласкаво, як завжди:

— Втім, про це ти знаєш не менше за мене, друже мій. Навіть більше — ти дізнався все це власним тілом, власною кров'ю, і це знання стукає в твоєму серці. А я знаю тільки зі слів. Але це старовинні слова!.. Давай-но краще спершу доберемося до Рока, і, можливо, тамтешні мудреці зуміють пояснити нам те, що ми марно намагаємося зрозуміти. А якщо цього не зможуть роз'яснити і вони, то, можливо, розкажуть дракони. А ще можливо, що саме ти станеш тією людиною, яка покаже нам вірний шлях.

— Ну так, і буду тим сліпим, який веде зрячих до краю прірви! — вигукнув з гірким сміхом Олдер.

— Ох, ми і так вже стоїмо на краю прірви! І очі наші закриті, - промовив Сеппел.

Лебаннен незабаром зрозумів, що корабель надто малий, щоб вмістити те неймовірне занепокоєння, що переповнювало його. Жінки цілими днями сиділи під своїм крихітним навісом, а чарівники — під своїм, як качки в рядок, а він міряв кроками палубу, метався вгору і вниз по трапу і постійно втрачав терпіння з-за того, що палуба занадто вузька і мала. Йому здавалося, що саме його нетерпіння, а зовсім не чарівний вітер змушує «Дельфін» бігти так швидко. І все ж недостатньо швидко! Лебаннен мріяв, щоб ця подорож закінчилася якомога швидше.

— А пам'ятаєш флот поблизу Уотхорта? — запитав Тослу, разом з Лебанненом схиляючись над картою. — Чудове було видовище! Тридцять кораблів в ряд!

— Хотілося б мені, щоб ми зараз пливли не на Рок, а на Уотхорт! — вирвалося у Лебаннен.

Так, я теж ніколи Рок не любив, — розуміюче кивнув Тослу. — До тамтешніх берегів часом і на двадцять миль не підійти — ні тобі нормального вітру, ні нормального бігу, тільки той «бульйон», який ці чарівники зварили! І скелі, що стирчать з води на північ від Рока, теж ніколи на одному місці не стоять. А місто повне всяких шахраїв і трюкачів, які тільки те й роблять, що обличчя змінюють! — І старий морський вовк Тослу сплюнув у воду. — Я б, мабуть, вважав за краще знову зустрітися зі старим Гором і його работоргівцями, ніж з цими мудрецями!

Лебаннен кивнув, але нічого не сказав. У цьому і полягала принадність бесід з Тослу: він запросто говорив вголос те, що Лебаннену, як він відчував, краще було вголос не говорити, навіть якщо він повністю поділяв думку Тослу.

— А хто був той німий, пам'ятаєш? Точніше, без'язикий? — запитав Тослу. — Той, що вбив сокола на міській стіні?

— Егре. Пірат і работоргівець.

— Ось ось. Він одразу впізнав тебе — там, в Соррі. Прямо до тебе подався. Цікаво, звідки він тебе знає?

— Одного разу я попався йому в руки. І став його рабом.

Здивувати Тослу було нелегко, але після цих слів моряк витріщився на Лебаннена, роззявивши рот. Він явно йому не вірив, але сказати, що не вірить, не міг, а тому мовчав. Лебанненн якусь хвильку насолоджувався збленим ефектом, але потім все ж зглянувся над шкіпером.

— Коли Верховний Маг взяв мене на полювання за Кобом, ми спершу вирушили на південь. І якийсь тип у місті Хорті підло затягнув нас прямо в лігво работоргівців. Яструба вони тут же звалили ударом по голові, і я кинувся втікати, сподіваючись, що зможу відвести їх від нього. Але виявилося, що полювали вони більше за мною — за мене можна було отримати більш високу ціну. Загалом, прийшов я до тями в ланцюгах на галері, що прямувала в Соул. Але Яструб врятував мене ще до настання ночі. І всіх інших рабів теж. Кайдани впали з нас, як сухе листя, зірване вітром. А потім він звелів Егре замовкнути і мовчати до тих пір, поки не знайдеться що-небудь, що заслуговує того, щоб про це говорити вголос… Верховний Маг тоді наблизився до нашої галери у вигляді величезного стовпа світла над чорною водою!.. Тоді я вперше зрозумів, який він насправді. І яка його могутність!

Тослу деякий час переварював почуте.

— Значить, він скинув кайдани з усіх рабів? Але чому ж ніхто не прикінчив цього Егре?

— Можливо, вони вважали, що тепер прийшла їхня черга закувати його в кайдани, а потім продати на ринку рабів у Соулі, - знизав плечима Лебаннен.

Тосла знову деякий час обдумував подібну можливість, а потім запитав:

— То значить, ти тому так прагнув скоріше покінчити з работоргівлею?

— Це одна з причин.

— М-м, так, як показує практика, рабство зазвичай погано позначається на характері людини. — Тослу уважно подивився на карту Внутрішнього моря, яка висіла на стіні зліва від рульового, і сказав: — Острів Вей. Між іншим, ця жінка-дракон звідти родом.

— Ти, схоже, з неї очей не спускаєш?

Тослу вже склав губи дудкою, збираючись присвиснути, але свистіти не став — на кораблі з такими особами це було зовсім неприпустимо.

— Пам'ятаєш, я якось говорив тобі, що є така пісня «Дівчина з Білоло»? Я її завжди вважав чимось на зразок казки. Поки цю Іріан не побачив.

— Навряд чи вона захоче тебе з'їсти, Тослу, — піддразнив моряка Лебаннен.

— А що, це була б славна смерть! — Але тон у Тослу був досить кислий.

Король розсміявся.

— Дивись, щастя своє не злякай, — сказав Тослу.

— Та я не боюся.

— Ти з цією Іріан розмовляєш вільно і легко… А по-моєму, це все одно що з вулканом говорити! Але я ось що тобі скажу: цікаво було б все-таки як слід розглянути той подаруночок, який тобі карги прислали. Якщо судити по ступнях, подивитися там є на що! Ось тільки як її з цього ідіотського «шатра» виманити? Ступні