Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось така історія хвороби цієї славної жінки. Не треба великого психіатричного досвіду, щоб зрозуміти, що, на відміну від решти невротиків, вона подавала свої симптоми в пом’якшеній формі — тобто, як кажемо ми, дисимулювала їх, — а насправді ніколи не припиняла вірити в правдивість викладених в анонімному листі звинувачень.
Тож як психіатр поставиться до такого випадку? Ми вже знаємо, як він оцінить симптомну дію пацієнта, який не зачинить дверей до почекальні. Він пояснить, що то проста випадковість, яка не становить психологічного інтересу, й не перейматиметься нею. Але трактувати так само випадок із цією ревнивою дамою він уже не зможе. Симптомна дія видається чимсь неважливим, натомість симптом привертає увагу до чогось важливого. Він пов’язаний із тяжкими суб’єктивними стражданнями і об’єктивно загрожує цілісності родини, отже, безперечно становить об’єкт психіатричного інтересу. Психіатр зразу намагатиметься охарактеризувати симптом на підставі його істотної ознаки. Саму по собі ідею, що мучить цю даму, назвати безглуздою не можна: адже трапляється, що підстаркуватий чоловік підтримує любовний зв’язок із молодою жінкою. Натомість безглузде й незбагненне щось інше. Крім анонімного листа, пацієнтка не має жодних інших підстав вірити в те, що її ніжний і вірний чоловік належить до не такої вже й нечисленної категорії чоловіків, які заводять коханок. Жінка знає, що в тому листі немає доказів, може задовільно пояснити його походження, — отже, напевне могла б сказати собі, що в неї немає підстав для ревнощів, — вона й справді це стверджує, але мучиться так, немов вважає ті ревнощі за цілком обґрунтовані. Ідеї такого роду, недоступні для логічних і зіпертих на реальність аргументів, називають мареннями. Тобто наша славна дама страждає від марення ревнощів. Очевидно, що це найістотніша характеристика хвороби.
Після з’ясування цього першого пункту наш психіатричний інтерес зростає ще дужче. Якщо марення не можна розвіяти, посилаючись на реальні факти, то, мабуть, воно й не походить з реальності. Звідки ж тоді воно походить? Марення мають найрізноманітніший зміст, — чому зміст марення в даному випадку саме ревнощі? Тут нам би вже хотілося послухати психіатра, але той кидає нас напризволяще. Він відповість лише на одне-єдине з поставлених запитань. Він стане досліджувати родовід цієї дами і, можливо, відповість нам так: «Марення трапляються в тих осіб, у чиїх родинах раз у раз спостерігаються такі самі та інші психічні порушення». Іншими словами, якщо в цієї жінки виникло марення ревнощів, це тому, що вона мала до нього спадкову схильність. Це, звичайно, певна інформація, але невже це все, чого ми прагнемо дізнатися? Невже це єдина причина її хвороби? Невже ми повинні змиритися, визнавши, що питання, чому розвинулось марення саме ревнощів, а не інше, для нас байдуже, неістотне й незбагненне? І чи можна твердження про перевагу спадкових впливів тлумачити і в негативному розумінні, тобто байдуже, що переживатиме й почуватиме ця конкретна психіка, — однаково їй колись судилося витворити марення? Ви, певне, хочете знати, чому наукова психіатрія більше не дає вам жодних пояснень. Так я вам відповім: «Тільки шахрай дає більше, ніж має». Бо психіатр навіть близько не знає, як можна докладно пояснити такі випадки. Він змушений задовольнятися діагнозом і, попри багатий досвід, тільки дуже непевним прогнозом ходу хвороби в майбутньому.
А чи може психоаналіз дати тут більше? Так, безперечно, я сподіваюсь показати вам, що навіть у такому темному випадку, як цей, йому під силу розкрити те, що уможливить дальше розуміння. Передусім я вас прошу звернути увагу на таку неймовірну деталь: пацієнтка сама безпосередньо спровокувала той анонімний лист, на який спирається її марення, бо за день до цього призналася покоївці-інтриганці, що для неї було б найбільшим лихом, якби її чоловік мав любовний зв’язок із якоюсь дівчиною. Таким чином вона перша підказала покоївці думку написати анонімного листа. Отже, марення здобуло певну незалежність від листа: воно вже й раніше як страх — а може, як бажання? — було притаманне пацієнтці. Додайте до цього ще й дальші дрібні свідчення, з’ясовані лише за дві години аналізу. Пацієнтка, щоправда, вкрай холодно сприйняла прохання подати після розповіді про свою пригоду думки, асоціації і спогади, які, можливо, пов’язані з нею. Вона заявила, що їй нічого не спадає на гадку, що вона вже все розповіла, і через дві години я й справді був змушений полишити спроби щось дізнатися, бо жінка сказала, ніби почувається вже здоровою і певна, що хвороблива ідея більше не повернеться. Звісно, вона це сказала через опір і страх перед дальшим провадженням аналізу. Але за ті дві години вона все-таки зронила кілька зауваг, які можна певним чином витлумачити, які неодмінно потребують тлумачення, і те тлумачення яскраво висвітлює генезу її марення ревнощів. У неї самої була сильна закоханість в одного молодика — саме того зятя, під чиїм примусом вона звернулася по мою допомогу. Про цю закоханість вона не знала або знала дуже мало: при наявному ступені родичання цю закоханість дуже легко можна було замаскувати під безневинну ніжність. Після всього нашого попереднього досвіду нам тепер зовсім неважко зазирнути в психічне життя цієї п’ятдесятитрирічної порядної жінки і чудової матері. Така страхітлива, неможлива річ, як ця закоханість, звісно, не могла ввійти у її свідомість; проте вона існувала в неусвідомленому й чинила дуже великий тиск. Щось мало статися, годилося знайти якийсь вихід, і найпростіший спосіб полегшення забезпечував механізм зсуву, який здебільшого майже завжди бере участь в утворенні марення ревнощів. Якщо підстаркувата жінка не закохана в молодика, то, значить, її старий чоловік завів собі дівчину-коханку, тоді й спаде з жінки тягар докорів сумління за невірність. Вигадка про чоловікову невірність стала мов холодним бальзамом для її пекучих ран. Її власне кохання лишилося для неї неусвідомленим, але його віддзеркалення, що дало їй такі переваги, було імпульсивним, безумним, усвідомленим. Усі аргументи проти вигадки подіяти, звісно, не могли, бо спрямовувались лише проти віддзеркалення, а не проти оригіналу, якому вигадка завдячувала свою силу і який був далеко захований у глибинах неусвідомленого.
Подивімося, що ж дала нам ця коротка й досить складна спроба психоаналізу для розуміння даної хвороби. Ми, звісно, припускаємо, що інформацію здобуто цілком коректним способом, бо я не маю змоги вчинити так, щоб у цьому ви й самі пересвідчилися. По-перше:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вступ до психоаналізу», після закриття браузера.