Читати книгу - "Фальшивомонетники"

іспит на бакалавра я склав успішно. Але це не так важливо. Мені випала унікальна нагода вирушити в подорож. Певний час я вагався; та коли прочитав твого листа, то відразу вхопився за цю можливість. Моя мати спершу виявила легкий спротив; але його швидко здолав Венсан, що виявив розуміння, якого я від нього не сподівався. Я не можу повірити, що за тих обставин, про які ти згадуєш у своєму листі, він повівся по-хамському. Ми маємо, в нашому віці, прикру схильність судити людей надто суворо й засуджувати їх без права на оскарження. Багато вчинків здаються нам гідними осуду, навіть відразливими, лише тому, що ми недосить розуміємо їхні мотиви. Венсан не міг... Але це завело б мене надто далеко, а я маю багато чого розповісти тобі.

Знай, що ти зараз читаєш листа від головного редактора нового журналу, який має назву «Авангард». Після певних роздумів я погодився взяти на себе ці обов’язки. Граф Робер де Пасаван визнав мене гідним узятися за цю справу. Саме він організував цей журнал, але він не дуже хоче, щоб про це знали, й на обкладинці вказано лише моє прізвище. Перший номер ми збираємося видати в жовтні, спробуй надіслати мені для нього який-небудь матеріал; мені було б дуже прикро, якби твоє прізвище не стояло поруч мого у змісті нашого першого номера. Пасаванові хотілося б, щоб у цьому номері з’явилося щось дуже вільнодумне й гостре, бо він вважає, що найбільш прикрий докір, який можуть закинути новому журналу, це звинувачення в надмірній цнотливості. Я цілком приєднуюся до цієї думки. Ми говорили про це багато. Він попросив мене підготувати такий матеріал і запропонував мені досить ризикований сюжет короткої новели. Мені не дуже хочеться її писати, з огляду на мою матір, якій це може завдати прикрости, але з цим доведеться змиритися. Як каже Пасаван: чим ти молодший, тим менше компрометує тебе скандал.

Я пишу тобі з Віддзавоне. Віддзавоне — крихітне село, розташоване на схилі однієї з найвищих гір Корсики, сховане в густому лісі. Готель, у якому ми мешкаємо, стоїть досить далеко від села і править туристам за той пункт, із якого починаються їхні екскурсії. Ми перебуваємо тут лише кілька днів. Спочатку ми були оселилися в одній корчмі, неподалік від прегарної затоки Порто, абсолютно пустельної, куди ми спускалися вранці купатись і де можна було відпочивати цілий день. Там було чудово; але стало дуже спекотно, й нам довелося перебратися вище в гори.

Пасаван — чарівний товариш; він анітрохи не хизується своїм титулом; він хоче, щоб я називав його Робером, а для мене він винайшов нове ім’я — Оливко. Правда ж, звучить чудово? Він робить усе для того, щоб я забув про свій вік і мушу визнати, йому це вдасться. Моя мати трохи боялася відпускати мене з ним, бо ж вона майже не знала його. Я вагався, не бажаючи засмучувати її. Перед тим як одержати твого листа, я вже навіть майже відмовив Роберові. Але Венсан умовив матір, а твій лист відразу додав мені сміливости. Останні дні перед від’їздом ми ходили по магазинах. Пасаван такий щедрий, що пропонував усе купити для мене за свої гроші, і я знову й знову мусив відмовлятися. Але мій одяг здавався йому надто жалюгідним — мої сорочки, краватки, шкарпетки, ніщо з моїх речей йому не подобалося, і він знай повторював, що якщо я маю прожити якийсь час у його товаристві, то йому буде вельми прикро бачити, що я вдягнений не так як годиться, тобто не так, як подобається йому. Усі наші покупки, природно, доставлялися на його адресу, щоб не турбувати мою матір. Сам він відзначається вишуканою елегантністю; та головне, він має дуже добрий смак, і багато речей, які здавалися мені цілком прийнятними, сьогодні я терпіти не можу. Ти навіть не уявляєш, як мені цікаво було з ним у постачальників. Він такий дотепний! Я розповім тобі про один випадок. Ми пішли до Брентано, де він віддав у ремонт свою авторучку. За ним стояв англієць величезного зросту, який хотів пройти поза чергою, а що Робер відштовхнув його досить грубо, то він щось забелькотів на його адресу; Робер обернувся й дуже спокійно йому сказав:

— Ви даремно марнуєте свої зусилля. Я не розумію англійської мови.

Англієць, сам не свій від люті, відповів йому чистісінькою французькою:

— А вам слід би розуміти її, пане.

Робер усміхнувся і з вишуканою люб’язністю кинув:

— Ви ж самі бачите, що на це не варто гаяти час.

Англієць кипів від роздратування, проте не знав, що сказати у відповідь. Це було дуже кумедно.

Іншого дня ми були в Олімпії. В антракті ми прогулювалися в залі, де вешталося безліч повій. Дві з них, досить жалюгідні на вигляд, підкотилися до Робера:

— Ти купиш нам кухоль пива, любий?

Ми сіли з ними за стіл.

— Гарсоне, кухоль пива для цих дам.

— А для вас, панове?

— Для нас? О, ми вип’ємо шампанського, — кинув він неуважно.

І замовив пляшку моетського, яку ми випили з ним удвох. Якби ти побачив обличчя тих бідолашних дівок!..

Схоже, що повії вселяють йому глибоку відразу. Він признався мені, що жодного разу не був у борделі й дав мені зрозуміти, що дуже б на мене розгнівався, якби я туди пішов. Як бачиш, це чоловік надзвичайно порядний, попри певні ознаки цинізму в його зовнішньому вигляді та в мові — так, наприклад, він сказав одного разу, що, коли він вирушає в мандри, то називає «нецікавим днем» день, коли він не зустріне before lunch принаймні п’ятеро осіб, яких би йому хотілося затягти в ліжко. Я хотів би сказати тобі, між іншим, що я так і не приохотився... — ти мене розумієш.

Робер має звичай моралізувати у спосіб вельми цікавий і особливий. Якось він мені сказав:

— Розумієш, хлопче, в житті вельми важливо не дозволяти, щоб тебе затягло в плин подій. Одна слабість веде за собою іншу й далі ти вже не знаєш, куди тебе понесе. Так, я знав одного дуже порядного молодика, який мусив одружитися з дочкою моєї кухарки. Одного вечора він випадково зайшов до крамнички дрібного Галантерейника. І він його вбив. Потім обікрав його, а тіло сховав. Ти бачиш, до чого це може призвести. Коли я бачив його востаннє, він уже став брехуном. Будь обережний.

І він весь час такий. Тобто, я