Читати книгу - "Острів Дума"

Він вірив. Я бачив це по його очах. Але раніше ніж я встиг щось проказати, він зіскочив з колоди і вказав рукою на північ.

— Глянь-но! Білий фургон! Схоже, насувається спецзагін кабельників!

— 2 —

Коли я прокрутив Ваєрмену запис на автовідповідачі й він сказав, що не уявляє, що мала на увазі міс Істлейк, я йому повірив. Він тримався думки, що її увага до моєї доньки якимсь чином пов’язана з її власними давно померлими сестрами. Він щиро заявив, що для нього є суцільною загадкою сенс її поради мені не накопичувати картин на острові. Щодо цього, сказав, він не має жодних ідей.

Приїхали Злі Собаки Джо і Ріта; почалося безустанне гавкання їхнього звіринця. Приїхали й Баумгартени, я часто бачив на пляжі їхніх хлопців за грою у фрізбі. Вони були якраз такими, якими їх змалював Ваєрмен: міцними, гарними й ввічливими — одному десь одинадцять, а іншому десь тринадцять — обоє того типу, що скоро зробить їх центрами уваги для хихітливих дівчаток-підлітків, якщо вони вже не перебувають у центрі дівчачої уваги. Хлопці завжди пропонували мені перекинутися їхньою тарілочкою, коли я шкутильгав повз них, а старший — Джеф — зазвичай гукав при цім щось підбадьорливе: «Йо, містере Фрімантле, гарний кидок!»

Пара на спортивному автомобілі в’їхала до будинку, що стояв трохи південніше Великої Ружі, і в передвечірній час до мене почали долітати тягучі рулади Тобі Кіта[192]. Загалом, краще б звідти ревли «Сліпнот». Четвірка молодих людей з Толідо, якщо не грали у волейбол або не вирушали у риболовецьку експедицію, повсякчас гасали туди-сюди по пляжу на гольф-візку. Клопоту Ваєрмену більш ніж вистачало; він крутився, мов той дервіш. На щастя, траплялася поміч. Одного разу Джек допоміг йому прочистити бризкалки на галявині у Злих Собак. Одного разу я допоміг йому витягнути візок гостей з Толідо з піщаної дюни, де той був застряг — винуватці покинули його і пішли собі наливатися пивом, а приплив уже загрожував забрати візок собі. Стегно й нога в мене все ще не стали до ладу, але ціла рука була в абсолютному порядку.

Хай би там як мені не боліла нога, а свої Великі Пляжні Прогулянки я не припиняв. Іноді — зазвичай коли в присмерку насувався туман, спершу вкриваючи покровом холодної амнезії Затоку, а відтак і будівлі, — я ковтав болегамувальні пігулки з мого порожніючого запасу. Але дуже нечасто. Того лютого Ваєрмена рідко можна було побачити з зеленим чаєм на пляжному стільці, а от Елізабет Істлейк, зазвичай тримаючи під рукою збірку поезій, радо чекала на мене у своїй вітальні і майже щоразу впізнавала мене. Це не завжди були «Гарні вірші» Кейлора, хоча цю книгу вона любила найбільше. Я теж її любив. Мервін, і Секстон, і Фрост[193], о Господи.

Я й сам собі читав багато. Впродовж того лютого і в березні я прочитав більше, ніж за всі попередні роки: романи, короткі оповідання, три товсті документальні книги про те, як ми встряли в Ірак (коротке резюме виглядало так: бо в одного голова не лише на вигляд коняча, а в ролі його віце-президента виступав узагалі віслюк). Але більшість часу я присвячував малюванню. З обіду до вечора я малював, аж поки моя, вже доволі міцна, рука знесилено не падала від утоми. Пляжні й морські краєвиди, натюрморти та безкінечні заходи сонця.

А запал собі дотлівав. Вогонь притишився та не вгас. Випадок з Цукеркою Брауном не був першим спалахом, просто найочевиднішим. І трапилося це на Валентинів день. Жахлива іронія, якщо помислити. Просто жахлива.

— 3 —

Отака-то-Дівчинка88 до Ефрі19

10:19

3 лютого

Любий татку, страшенно приємно чути, шр ти отримав «добро» на свої картини! Ура!☺

А якщо вони запропонують тобі виставку, я стрибну на перший же літак і буду там у своїй «маленькій чорній сукні» (я таку маю, хочеш вір, хочеш ні). Зараз же мушу не рипатися і вкалувати до посиніння, бо — ось тобі секрет — хочу зробити сюрприз Карсону на весняних канікулах у квітні. «Колібрі» якраз будуть в Теннессі і Арканзасі (він г’рить, що турне тоді вже добре розкачається).  Гадаю, якщо добре здам заліки, я наздожену їх або у Мемфісі, або в Літл Року. Що ти на це думаєш?

Ілса

Мої побоювання щодо баптиста з «Колібрі» не щезли, і я побоювався, що вона наражається на пригоди. Проте, якщо вона навіть помиляється щодо нього, чим раніше вона це з’ясує, тим їй буде краще. Отже — Господи, вбережи мене від помилки, — я тут же відписав їй, що ідея загалом цікава, звісно, якщо в неї все в порядку з курсовими. (В мене не вистачило духу написати моїй коханій донечці, що провести тиждень у компанії її бойфренда, навіть беручи до уваги те, що його будуть супроводжувати твердокамінні баптисти, — це ідея гарна.)Також я написав їй, що не варто їй ділитися своїми планами з матір’ю. Відповідь не забарилася.

Отака-то-Дівчинка88 до Ефрі19

12:02

3 лютого

Татку, любий: Хіба ти вважаєш, ніби я зовсім втратила розум?

Іллі

Ні, я так не вважав... Але якщо, прибувши у Літл-Рок, вона підловить свого тенора за горизонтальними вправами з якоюсь альтисткою, буде дуже нещасною Отакою-то-Дівчинкою. Я не мав сумнівів, що тоді все стане відомо її матері, про заручини і таке інше, і в Пам знайдеться чимало слів щодо мого нездорового глузду. Я й сам вже не раз ставив собі питання щодо цього і в більшості випадків вирішував визнати себе дієздатним. Коли йдеться про твоїх дітей, час від часу ловиш себе на тім, що робиш якісь дурнуваті дзвінки, просто надіючись, що все обернеться добре — і з дзвінками, і з дітьми. Батьківство — це грандіозне мистецтво створювання замаскованих перешкод.

Далі в мене була Сенді Сміт, ріелторка. Елізабет наговорила мені на автовідповідач, що я з тих, хто робить мистецтво заради мистецтва, інакше б острів Дума мене не покликав. Від Сенді я жадав підтвердження того, що мене покликала сюди глянсова брошура, точно така ж, яку, радше за все, показували багатьом потенційним орендарям з глибокими кишенями по всіх кутках Сполучених Штатів. А можливо, й у всьому світі.

Отримана мною відповідь не була такою, на яку я