Читати книгу - "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"

Я скептично озирнув малоцікавий монотонний ландшафт — абсолютно пласку поверхню, вкриту зачуханими, але цупко переплетеними, наче волосся на голові негра, кущиками, які боязко стелились по землі ген до самого обрію, — а потому видав лише один звук:

— Пхе!

Гід гнівно глипнув у мій бік і вже ладнався пролепетати щось хльостке у відповідь, але, узрівши запалі щоки, незліченні цятки комариних укусів та специфічний застиглий глянець в очах, який, схоже, притаманний лише тим людям, які щойно видерлись з джунглів, знітився і потупив погляд. Він, либонь, враз розкумекав, що впарити оте, на що він тицьнув пальцем, за справжні джунглі сьогодні не вдасться…

Через півтори години їзди прямою, наче стріла дорогою, ми підкотили до воріт археологічної зони. На небі — жодної хмаринки, на землі — застояне, як акваріумна вода, перегріте повітря.

Перед брамою простяглась старанно розмічена та дбайливо вичищена стоянка, де, причавлені спекою, мліли кілька лискучих туристичних автобусів, а трохи далі, праворуч від воріт, тягнулись ряди критого ринку з сувенірами та холодними напоями. Я знов пихато хмикнув. На противагу тому, про що Френк у Бонампаці казав «real stuff, no bullshit», Ушмаль виявився «pretty tourist’s stuff[124]». Попри це древнє місто швидко причарувало мене, не набагато поступившись враженнями Теотіуакану, Паленке чи Яхчілану.

Відразу за входом до археологічного сайту підносилася вгору Піраміда Чарівника або, як її ще називають, Піраміда Карлика — візитна картка древнього Ушмаля. За легендою її звів чародій-карлик за одну ніч, він потім став правителем міста.

Насправді, якщо чітко слідувати за постулатами геометрії, то Піраміда Карлика — зовсім не піраміда, а триступінчатий зрізаний конус, стиснутий спереду та ззаду стрімкими сходами з гарно обтесаного білого каменю. На вершечку її третьої частини вцілів витіюватий храм, прикрашений висіченими з піщаника довгоносими масками Ча’ака, бога дощу, якому поклонялися усі майя від Юкатану до Гондурасу. Далі за храмом розпочинаються розлогі квадратні площі, оточені класичними будівлями майя.

Саме в Ушмалі я зіткнувся з найбільш загадковою, непоясненною, ба навіть містичною штуковиною з усього, що спізнав у Мексиці.

Стежка, яка тягнеться від входу в археологічну зону, впиралася в задню частину Піраміди Чарівника. Я поривався мерщій обійти піраміду з флангу, аби обстежити фасад, проте запопадливий гід остудив мій запал, гидотно-солодкавим голосом попрохавши усіх зібратися біля її тильної сторони. Чесно кажучи, пейзаж «Піраміда Чарівника: вид ззаду» не вражав ефектною перспективою — два бокатих кам’яних схили та біле полотно майже вертикальних уривчастих східців круто п’ялись до вершини, де безслідно зникали під полупленою задньою стіною горішнього храму — Casa del Adivino[125]. І все. А втім, була одна особливість, яка, мовби одурманююча прірва декольте на вечірньому платті статної жінки, невмолимо притягувала погляд.

На висоті тридцяти метрів, там, де закінчувалася нижня, найбільша ступінь піраміди, в полотнищі східців зяяв продовгуватий двометровий отвір, нагадуючи обрисами фігуру людини. Якщо не дуже вдивлятись або телющитися здалеку, здавалося, що то й не шпарина зовсім, а загорнутий у зашкарублу чорну накидку з трикутним капюшоном старець, який піднімається сходами до вершини.

Так ось, провідник спинив нас навпроти тої щілини і попрохав:

— Плесніть у долоні.

Кілька чоловік, які ще не наковтались снодійної спеки, я в тому числі, зігнули руки в ліктях і незлагоджено заплескали. У ту ж мить, замість звука луни від нікудишніх аплодисментів, од стін піраміди виразно долинув крик якоїсь птиці. Як за наказом ми завмерли, а потім добру хвилину стовбичили, по вуха окутані тишею; потому я вийшов уперед і ще раз добряче ляснув долонями. І знову замість виляску зі сходів надлетів протяжний пташиний крик.

— Так кричить кетцаль[126], священний птах усіх племен майя, — гордо повідав екскурсовод.

У голові поскубаними клаптями металися здогадки, але попри усі потуги розум так і не віднайшов вірогідного й раціонального пояснення.

— Як? — тільки й зміг вичавити я.

— Не знаю, — звичною запопадливою манерою обізвався гід. — Можливо, уже в ті часи майя знали, що таке звукові хвилі.

— Але це не пояснює як вони зімітували спів кетцаля! Те, що я знаю властивості звукових хвиль, аж ніяк не означає, що я тямлю, як перетворити відлуння звичайного ляскоту на крик цілком конкретного птаха!

Провідник картинно пересмикнув плечима і розвів руками:

— Майя знали про світ більше, ніж ми думаємо. Хтозна, можливо, вони володіли чимось таким, що й досі лишається невідомим для нас.

«…Володіли чимось таким, що й досі лишається невідомим для нас», — відгомін його слів видряпався східцями на маківку піраміди та розсмоктався в оплавлених гарячих небесах. Я мовчав і міркував, скільки ще навіки втрачених таємниць заковтнули й приховують ці стіни…

Затим приголомшена публіка розбрелась древнім містом. Я самотужки облазив усі закутки: Палац вельмож, Храм Черепах, Жіночий монастир (Candrangulo de las Monjas — так назвали ці будівлі іспанські монахи, які першими побачили Ушмаль, прийнявши їх за чернечі келії), майданчик для гри в м’яч, але щоразу повертався назад до Піраміди Карлика. Раз за разом я сплескував долонями; звук котився до шпарини і щоразу шугав назад розкотистим криком волелюбного кетцаля. Однак варто було зробити три кроки вбік від щілини і плеснути знову, як згори долітало звичайне ляскання.

Незабаром з-за піраміди донеслась негучна балачка, а за мить зринули канадські буржуї. Біля них невідступно дріботів екскурсовод, старанно вищебечуючи якісь факти з історії майя; хлоп, очевидно, розраховував ввечері напхати свої кишені солідними чайовими. Коли вони пройшли повз мене, краєм вуха я розчув уривок їхньої розмови.

— Що сталося з майя? Ну, з тими, хто будував оце все? — індиферентно цікавився білобрисий буржуй в гольфах.

Гід загадково подивився на пристаркуватого канадця, провів пересохлим язиком по зубах і заговорив. От тільки голос його нараз перемінився, зазвучав зовсім інакше, твердо й натягнуто, наче гітарна струна:

— Майя нікуди не зникли. Майя досі тут…

* * *

Чичен-Іца — колосальне доколумбове місто на півночі Юкатанського півострова, фокальний центр усіх рівнинних майя протягом більш як чотирьохсот років, а на сьогодні — найбільш розкручений та впізнаваний бренд Юкатану. Можливо, ви про нього й не чули, однак не кажіть, що ви його не бачили. Ключова будова Чичен-Іци — дев’ятиступенева піраміда на ймення Храм Кукулкана[127], часто згадувана як El Castillo[128], - прикрашає собою кожен другий веб-сайт про Мексику, усі без винятку вивіски й проспекти туристичних агенцій, а також сотні книжок про древні і не дуже цивілізації, навіть якщо там немає і слова про древніх майя. Ця піраміда за результатами Інтернет-голосування