Читати книгу - "Місто кісток"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Юнак повів бровою, Клері щиро позаздрила йому. Вона завжди хотіла навчитися так робити.
– Тому що, – сказав Джейс, – це те, що я добре вмію робити.
Він зістрибнув з карети. Клері ковзнула до самого краю сидіння, звісивши ноги. До бруківки було досить далеко. Вона стрибнула. Від удару ноги мов ужалило, але дівчина не впала. Вона гордо озирнулась довкола. Джейс дивився на неї.
– Я б допоміг тобі спуститися, – сказав він.
Вона кліпнула.
– Все нормально. Сама впоралася.
Юнак озирнувся. Брат Єремія безшумно спустився зі свого місця візника. На випаленій сонцем траві не було його тіні.
– Ходімо, – сказав він і попрямував від карети та радісних вогників Другої авеню в темряву в центрі кладовища. Було зрозуміло, що вони мали йти за ним слідом.
Під ногами тріскотіла суха трава. З обох боків їх оточували гладкі мармурові стіни, поверхня яких мала перламутровий полиск. На каменях стін було вирізано імена та дати. За якусь мить Клері зрозуміла, що то були надгробки. Мороз подер їй по спині. Де ж знаходилися тіла? У стінах, поховані у вертикальному положенні, наче вони були замуровані живими?
Клері не дивилася, куди йде, тому коли зіткнулася з чимось явно живим, то вголос скрикнула.
Це був Джейс.
– Не верещи так. Розбудиш мертвих.
Вона насупилася.
– Чому ми зупинилися?
Він указав на Брата Єремію, який стояв перед статуєю ангела, трохи вищою, ніж він сам. Постамент заріс мохом, мармур був гладеньким і виглядав прозорим. Ангел мав жорстоке, красиве і сумне обличчя. У довгих білих руках він тримав Чашу, вінця якої прикрашали мармурові коштовності. Щось у цій статуї було для Клері знайомим. На постаменті була дата 1234 і напис латиною NEPHILIM: FACILIS DESCENSUS AVERNI.
– Ангел тримає Чашу Смерті? – запитала вона.
Джейс кивнув.
– А знизу – девіз нефілімів, Мисливців за тінями.
– Що це означає?
В пітьмі засяяла білосніжна усмішка Джейса.
– Тут написано, що Мисливці за тінями виглядають у чорному краще, ніж удови їхніх ворогів від тисяча двісті тридцять четвертого року.
– Джейсе…
«Це означає, – сказав Брат Єремія, – легкий спуск до пекла».
– Гарно та життєрадісно, – відзначила Клері, але тіло її затремтіло попри спеку.
– Ця статуя – це жарт Братів, – сказав Джейс. – Скоро побачиш.
Вона подивилася на Брата Єремію. Той витягнув із якоїсь внутрішньої кишені мантії стило, що тьмяно світилося, і повів його кінчиком по руні на постаменті. Рот кам’яного ангела раптом широко розкрився в безмовному крику, і зяюча чорна діра розверзлася на трав’яному газоні біля ніг Єремії. Вона скидалася на вириту могилу.
Клері повільно підійшла до її краю й заглянула всередину. Витерті за багато років користування гранітні сходи вели вниз. Уздовж них через рівні проміжки було встановлено смолоскипи, що горіли яскраво-зеленим і холодно-блакитним кольорами. Сходи вели в темряву.
Джейс пішов сходами з легкістю того, хто знайомий з такими, хай і не зовсім приємними ситуаціями. На півдорозі до першого смолоскипа він зупинився і поглянув на неї.
– Ходи, – сказав він нетерпляче.
Ледь Клері поставила ногу на першу сходинку, коли відчула, що її рука потрапила в холодну хватку. Вона озирнулась і з подивом побачила, що то Брат Єремія тримав її за руку, а його крижані білі пальці вп’ялися в шкіру. Під каптуром дівчина розгледіла кістлявий блиск його обличчя, вкритого шрамами.
«Не бійся, – сказав його голос в її голові. – Щоб розбудити мерців, потрібно більше ніж крик одного людського дівчиська».
Коли він відпустив її руку, вона помчала вниз по сходах за Джейсом. Її серце шалено калатало в грудях. Він чекав її біля підніжжя сходів. Джейс узяв один із зелених палаючих факелів з тримача і держав його на рівні очей. Це надавало його шкірі блідо-зеленого відтінку.
– Ти в порядку?
Вона кивнула, не наважуючись говорити. Сходи закінчилася невеликим майданчиком. Перед ними тягнувся тунель, довгий і чорний, із закрученим корінням дерев, що стирчало з-за стін. У кінці тунелю виднілося слабке блакитне світло.
– Тут так… темно, – затинаючись сказала вона.
– Хочеш, я триматиму тебе за руку?
Клері сховала за спину обидві руки, мов маленька дитина.
– Не розмовляй зі мною, як з маленькою.
– Я не можу розмовляти з тобою, як з великою. Ти занадто маленького зросту.
Джейс пройшов повз неї, розсипаючи іскри з факела.
– Нема потреби дотримуватися етикету, брате Єреміє, – протяжно сказав він. – Веди. Ми будемо позаду.
Клері
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто кісток», після закриття браузера.