Читати книгу - "Айвенго (укр)"

— Мерзенна фуріє, — вигукнув Фрон де Беф, — ти не будеш свідком мого кінця. Гей, слуги! Схопіть цю прокляту відьму і скиньте її з висоти мурів! Вона зрадила нас заради саксонців! Гей, Сен-Море, Клемане, підлі боягузи, раби, куди ви поділись?

— Нумо, поклич їх ще, доблесний бароне, — мовила стара зі злобною усмішкою, — скликай своїх васалів. Але знай, що відтепер не буде тобі ні відповіді, ні допомоги. Чуєш ти ці страшні звуки? — продовжувала вона, раптово змінюючи тон; до них знову долинув оглушливий шум битви, що розгорілася за мурами замку. — Ці крики сповіщають падіння твого дому. Скріплену потоками крові могутність баронів Фрон де Бефів уражено до самих підвалин руками твоїх ворогів, яких ти так зневажав. Адже там сакси, Реджинальде! Знехтувані сакси беруть приступом стіни твого замку! Що ж ти лежиш отут, як побитий холоп? Адже сакси оволодіють твоєю твердинею!

— Боги й чорти! — скрикнув поранений лицар. — О, якби хоч на мить повернулася моя колишня сила, аби дотягтися до місця бою і вмерти, як личить лицареві!

— І не думай про це, хоробрий воїне! — заперечила вона. — Ти помреш не як чесний воїн, а як лисиця у своїй норі, коли селяни підпалюють хмиз навколо її лігвища.

— Брешеш, ненависна стара! — вигукнув Фрон де Беф. — Мої слуги — відважні молодці, мої стіни міцні й високі! Мої ратні товариші не побояться будь-якого полчища саксів, хоча б їхніми вождями були сам Хенгіст і Хорса[44]! Це бойовий клич тамплієра і воїнів вільної дружини покриває гомін битви. Клянуся честю, коли ми запалимо потішне багаття, святкуючи перемогу, ти згориш у ньому. А я доживу до того часу, коли знатиму, що ти із земного вогню потрапила в пекельне полум'я, у те сатанинське царство, яке ще ніколи не породжувало гіршого біса, ніж ти.

— Думай, що хочеш, — відповідала Ульрика, — доки не переконаєшся в іншому… Та ні, — сказала вона, — можеш і зараз дізнатися про свою долю, якій не в змозі запобігти ні вся твоя могутність, ні сила й відвага. Чи помічаєш ти ядучий дим, що чорними клубами ходить по кімнаті? Ти, може, думаєш, що у тебе в очах темніє і починається передсмертна ядуха? Ні, Реджинальде, тому причина інша. Ти пам'ятаєш про хмиз і дрова, складені внизу, під цими кімнатами?

— Жінко! — вигукнув Фрон де Беф, не тямлячи себе від люті. — Невже ти підпалила їх? Так і є — замок охоплений полум'ям!

— Так, пожежа розгоряється стрімко, — сказала Ульріка із жахливим спокоєм. — Незабаром я подам сигнал обложникам, щоб вони сміливіше тіснили тих, хто кинеться гасити пожежу. Прощавай, Фрон де Бефе! Нехай Міста, Скогула та Зернобок, божества давніх саксів, чи чорти, як звуть їх нинішні ченці, посядуть місце втішників біля твоєї смертельної постелі — Ульріка покидає тебе. Але знай, якщо це може тебе втішити, що Ульріка розділить твою кару, як поділяла твої злочини. Прощавай, батьковбивце, прощавай назавжди! І нехай кожен камінь цих склепінь заговорить і повторює: «Батьковбивця!»

Вона вийшла з кімнати, і Фрон де Беф почув, як заскрипів величезний ключ і два рази повернувся в дверному замку, позбавивши його всякої надії на порятунок. У нестямі й тривозі він став щосили кликати на допомогу слуг і союзників:

— Стівене і Сен-Море! Клемане і Жилю! Я згорю тут без допомоги! Допоможіть, допоможіть! Хоробрий Буагільбере, відважний де Брасі! Це я, Фрон де Беф, кличу вас! Це я, ваш хазяїн, зрадники васали! Ваш союзник, соратник, віроломні лицарі-ошуканці! Нехай прокльони впадуть на ваші легкодухі голови за те, що ви кинули мене на погибель!.. Але вони не чують, не можуть чути: мій голос погамовується шумом битви. А дим дедалі густіший, дедалі чорніший, уже вогонь пробивається крізь підлогу. — У божевільному нападі розпачу й туги нещасний то віддавав якісь бойові накази, то бурмотів невиразні слова, проклинаючи себе, і рід людський, і самі небеса.

— Ось з'явилися червоні язики полум'я крізь густий дим! — вигукнув він. — Сатана йде проти мене під прапором своєї стихії. Геть, злий дух! Я не піду за тобою без моїх товаришів! Усі, усі тобі призначені, усі захисники цих стін. Ти думаєш, Фрон де Беф погодиться піти до тебе один? Ні! І безбожний тамплієр, і розпусний де Брасі, і Ульріка, мерзенна розпусниця, і слуги, що допомагали мені в усьому, і саксонські пси, і прокляті євреї, мої бранці, — усі, усі підуть зі мною… Славна компанія дорогою в пекло! Ха-ха-ха! — він несамовито зареготався, і склепіння стелі відповіло луною. — Хто тут регоче? — вигукнув Фрон де Беф. — Хто сміявся? Ульріко, це ти? Відповідай же, відьмо! Скажи хоч слово, і я прощу тебе. Тільки ти могла сміятись в таку хвилину або сам сатана! Геть! Геть!

Хоча Седрик не надто покладався на слова Ульріки, усе ж таки він поспішив повідомити Чорного Лицаря та йомена Локслі про дану нею обіцянку. Їх порадувала звістка, що в обложеній фортеці у них є союзниця, яка у разі необхідності полегшить їм доступ у замок. І Чорний Лицар, і Локслі були цілком згодні із Саксом, що варто спробувати будь-що-будь взяти мури приступом, бо це єдиний засіб виручити полонених, які потрапили до рук жорстокого барона.

— Нащадок короля Альфреда в небезпеці, — сказав Седрик.

— Честь шляхетної дами в небезпеці, — додав