Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

Зрозумівши, що все втрачено, де Лоне почав умовляти інвалідів, щоб вони дали йому барилко пороху: якщо йому перешкодили підірвати фортецю, він підірве самого себе.

— Ні! — відповіли інваліди. — Накажіть бити відбій! Здавайтеся повстанцям! Викинемо білий прапор!

— У мене нема білого прапора! — відповів де Лоне.

— Давайте хустку!

Один з інвалідів узяв білу комендантову хустку і, прикріпивши її до рушниці, вибіг на вежу у супроводі барабанщика, який три рази пройшов по стінах фортеці, не перестаючи бити відбій. Тим часом одно з ядер, пущених повстанцями, збило ланцюги другого звідного моста. Міст опустився. Та підхід до нього перепиняли два палаючих вози з соломою. Завіса диму заважала бачити, що відбувається за мостом.

Жак, а за ним кілька чоловік кинулись у полум'я і зіштовхнули палаючі вози у рів. Прохід було звільнено. Жак, Шарль, а за ним й інші кинулися вперед, відчинили ворота й першими вбігли в знаменитий внутрішній двір Бастілії, освітлений кривавою загравою пожежі.

Інваліди вишикувалися праворуч від входу і склали зброю під стіною. Швейцарці, що стояли навпроти входу, зробили те ж саме, але інваліди були французи, і їхні вигуки й вираз облич промовляли про радість з приводу перемоги народу. Швейцарці ж зберігали похмуре, вороже мовчання.

Кілька чоловік кинулися до де Лоне з вигуками:

— Смерть йому!

Та Елі затримав їх.

— Не чіпайте його! Хай Коменданта судить народ. Це буде наш, справедливий суд!

Де Лоне і його помічників оточили й повели вулицями Парижа. Народ захоплено зустрічав тих, хто зруйнував Бастілію, а зараз конвоював де Лоне.

— Бастілію взято!

— Бастілії більше нема! — гукали ті, хто ще не охолов від бою за оволодіння ненависною фортецею.

— Бастілії більше нема! — повторювали ті, хто зараз вітав переможців.

Комендант, похиливши голову, ішов під посиленим конвоєм, намагаючись не прислухатися до вигуків обурених парижан. А вони кричали:

— Ага! Настала й твоя черга! Хай тобі доведеться позаздрити долі тих, кого ти згноїв у Бастілії! Хай їхня доля здасться тобі бажаною! Клятий убивця! Згинь разом із своєю Бастілією!..

Незважаючи на всі зусилля конвоїрів, коменданта не пощастило довести до ратуші. Гнів парижан проти королівського деспотизму, проти його твердині — Бастілії, проти того, хто безпосередньо виконував жахливі накази, вирвався тепер назовні. Кілька чоловік накинулися на де Лоне. Намагання конвоїрів їх зупинити не мали успіху, і до дверей Ратуші народ доправив лише голову де Лоне, підняту на піці.

Бастілію взято, але переможці не розходилися.

Швидше звільнити в'язнів! Перевірити склади! Захопити архіви!..

— Яка підлість! Поглянь! — Жак схопив Шарля за руку і показав йому на страшну скульптуру, що постійно стовбичила перед очима ув'язнених під час їхніх коротких прогулянок на тюремному дворі. Вона зображала двох рабів, зігнутих під тягарем власних кайданів; кайдани обвивали їм шию, руки й ноги, зміїлися навколо тулубів. На спинах рабів був установлений циферблат великого годинника, ланцюги звивалися навколо всього корпуса, з'єднуючись і утворюючи величезний вузол на передньому плані. Обличчя спотворені муками, на них були жах, безнадія: вони раби і ніколи не позбудуться своїх кайданів.

— Який ненависний був в'язням цей годинник! — прохопилося в Жака. — Ану, друже, дай-но мені свого лома! — звернувся він до каретника, який стояв поряд.

Той поглянув на юнака, що накульгував, зустрівся з його очима, які палали гнівом, і віддав йому лома.

— Рраз! — розмахнувся Жак, і скульптура розкололася пополам.

— Стій!.. — гукнув Шарль і зупинив Жакову руку, коли той знову замахнувся. — Запам'ятайте всі, що на тюремний двір Бастілії ми увійшли рівно о четвертій з половиною годині!.. Бачиш? — І він показав на вцілілий ще циферблат і стрілку, що рухалася по ньому. — А тепер продовжуй!

Під схвальні вигуки інші закінчили почату Жаком справу, і незабаром на землі валялися лише уламки того, що було страшною емблемою Бастілії.

— Знищуйте папери! Ті папери, що ховав комендант! Ось страшні свідки страшних справ!..

Цей голос линув з канцелярії, вікна якої виходили на той самий тюремний двір. І ті, в кого ще не охололо бажання трощити й руйнувати, кинулися в канцелярію.

Тут на полицях були акуратно розставлені ящики, в яких таїлася доля людей, що сиділи в камерах. Десятки рук потяглися до ящиків, почали вивертати їх викидати документи. Шматки паперів і картону закружляли в повітрі, розлетілися по двору фортеці, забіліли у ровах.

— Друзі! Зачекайте! Зупиніться! Нам ще й як знадобляться ці папери! Адже це німі обвинувачі тюремників! — почувся голос Адора. — На жаль, хтось ще до нас намагався знищити частину документів. Зберемо ж ті, що залишилися, і віднесемо їх у Ратушу. Там усе з'ясують!

Жак аж ніяк не здивувався, почувши голос Адора. Він був певний, що адвокат саме тут, біля Бастілії, де вирішувалася доля Парижа, всієї Франції… І дуже зрадів, побачивши його!

Ті, хто тільки-но ладні були нищити й палити, зупинилися, прислухаючись до голосу Адора.

— Ось дивіться! Слухайте! Читайте! — Адора витягнув з купи врятованих паперів аркуш, обгорілий по краях, і оголосив його текст: — «27 травня 1776 року, за повідомленням сищика Реньяра, якийсь Едмонд Прот збирався провезти в Париж цілу паку заборонених книг. Було повідомлено на застави, де його затримали з вантажем. Доставлений у Бастілію». А ось другий документ.

Натовп ущух.

— Тут ось відірвано ріжок, не вистачає числа, коли написано наказ про арешт, нема й початку наказу.

Тепер ви самі бачите, як погано, що ви не зберегли всі папери. І ми таки спробуємо його поновити. Слухайте! «… палітурник, він же книготорговець…» У прізвищі не вистачає двох чи трьох літер. Очевидно, його звали Маріньї. Так-от, він заарештований