Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тітка Поллі густо почервоніла від сорому, насупилась і похитала головою, поглянувши на Тома. Але ніхто й наполовину так не страждав, як самі хлопці. Містер Джонс сказав:
- Тома не було дома, і я вже втратив надію знайти його, але зустрівся з ним і з Геком біля самих моїх дверей і от поспішив привести їх сюди.
- І прекрасно зробили,- відповіла вдова.- Ходімо зі мною, хлопці.
Вона відвела їх до спальні і сказала:
- А тепер умийтеся й переодягніться. Тут два нові костюми, сорочки, шкарпетки - все, що треба. Це, власне, Гекові речі… Ні, ні, Геку, не треба дякувати… Містер Джонс купив один костюм, а я, другий. Але вони годяться вам обом. Одягайтеся… Ми почекаємо… а коли будете готові, заходьте до вітальні.
І вона залишила їх.
Розділ тридцять четвертий
Томів сюрприз
Гек сказав:
- Томе, ми можемо втекти через вікно, коли б тільки знайти мотузку. Вікно невисоко над землею.
- Та що це ти? Нащо нам тікати?
- Ну, знаєш, не звик я до такої компанії. Я цього терпіти не можу. Не піду я туди, Томе.
- Пусте! Вигадав іще. А я на це не зважаю. Ти не бійся, я тобі допоможу.
Тут увійшов Сід.
- Томе,- сказав він,- тітонька чекала на тебе цілий день. Мері приготувала твій недільний костюм, усі турбувалися, де ти запропастився. А звідки це в тебе на костюмі лой і глина?
- Ну, містере Сідді, краще дбайте про власні справи… А все ж таки з чого це такий гамір зчинився?
- Це - звичайна вечірка у вдови. Цього разу вечірку влаштовано на честь містера Джонса та його синів за те, що вони захистили вдову тієї ночі. Слухай, я можу тобі сказати щось, коли хочеш знати.
- Ну, що?
- Розумієш, старий містер Джонс збирається цієї ночі здивувати тут усіх. Але я підслухав його таємницю, коли він розповідав про неї тітоньці, і думаю, що це тепер зовсім і не таємниця. Всі знають… вдова теж… хоч вона й удає, ніби нічого не знає. О, містер Джонс дуже хотів, щоб Гек був тут. Без Гека він не хотів розкрити свої таємниці.
- Та в чому ж таємниця, Сіде?
- А в тому, що це Гек вислідив розбійників. Містер Джонс думає, що він страшенно здивує всіх своєю таємницею, але можеш бути певний, що у нього нічого не вийде.
Сід задоволено захихикав.
- Сіде, це ти роздзвонив?
- Байдуже, хто. Знають - і все!
- Сіде, у цілому місті є тільки одна людина, здатна на таку підлість,- це ти! Якби ти був на місці Гека, ти б ганебно втік з гори і нікому не розповів би про розбійників. Ти тільки здатний на підлість і терпіти не можеш, коли кого-небудь хвалять за хороший вчинок. Ось тобі! А подяки не треба, як каже вдова.- Том дав Сідові ляпаса і випровадив його стусанами за двері.- Тепер іди геть! Можеш поскаржитися, коли хочеш, щоб завтра тобі всипали ще раз.
За кілька хвилин гості вдови вже сиділи за столом і вечеряли; дітей посадовили в їдальні за маленькі столики, згідно з звичаєм тих місць і тих часів. Містер Джонс вибрав слушний момент і виголосив коротку промову. Він подякував удові за честь, зроблену йому та його синам, але водночас пояснив, що тут є ще одна особа, скромність якої…
І так далі, і так далі, і так далі.
Він з великою сценічною майстерністю розкрив перед слухачами таємницю участі Гека в оцій усій справі, але інтерес до оповідання містера Джонса було вже підірвано, і здивовання публіки виявилось зовсім не так голосно, як могло бути за інших обставин. Проте місіс Дуглас удала, ніби вона страшенно здивована, і осипала Гека такими похвалами, і так виказувала свою вдячність, що нещасний майже забув про ті муки, яких завдавало йому нове вбрання, бо він терпів тепер ще гірші муки - від того, що всі дивились на нього і хвалили його.
Місіс Дуглас тут же заявила, що вона вирішила взяти Гека до себе в дім і дати йому хороше виховання, а згодом, коли в неї будуть зайві гроші, вона допоможе йому розпочати яке-небудь скромне діло.
Тут настала черга Тома. Том сказав:
- Гекові це непотрібно. Гек і сам багата людина.
Тільки добре виховання не дало всім присутнім розреготатися з цього дотепного жарту. Але мовчанка була трохи ніякова. Том порушив її.
- У Гека є гроші. Може, ви не вірити цьому, але у нього є ціла купа грошей. О, не смійтеся, будь ласка, я вам зараз покажу. Зачекайте хвилинку!
Том вибіг із кімнати. Всі здивовано і з цікавістю переглянулися між собою і запитливо стежили за Геком, але той мовчав, ніби йому одібрало мову.
- Сіде, що таке з Томом? - спитала тітка Поллі.- Він… ні, ніколи не знаєш, чого чекати від цього хлопця. Я ніколи…
Тітка Поллі не доказала, бо ввійшов Том, згинаючись під вагою мішків. Він висипав на стіл купу золотих монет і вигукнув:
- Ось! Що я вам казав? Половина цього належить Гекові, половина - мені!

Побачивши таку силу грошей, усі затамували дух. З хвилину ніхто й слова вимовити не міг. І раптом усі заговорили, вимагаючи пояснень. Том охоче погодився. Оповідання його було довге, але дуже захоплююче. Ніхто не наважувався перебити його. Всі слухали як зачаровані. Коли він закінчив, містер Джонс сказав:
- Я думав, що приготував для публіки хороший сюрприз, але я сам визнаю, що порівняно з цим мій сюрприз нічого не варта дрібниця.
Полічили гроші. Їх виявилося трохи більше за двадцять тисяч доларів. Такої суми ніхто з присутніх досі враз не бачив, хоч тут було багато осіб, маєтність яких коштувала далеко дорожче.
Розділ тридцять п՚ятий
Зворотна сторона багатства
Читач може легке
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен», після закриття браузера.