Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- У такому ж тобі вже буде нецікаво.
- Давай тоді в іншому.
- Запам'ятаєш?
- Ні, скинь мені повідомленням.
- Я не маю твого номера.
Кроки позаду сповільнюються.
Обертаюся і натикаюся на здивований вираз обличчя.
- Ого. У нас досі немає номерів один одного!
- У них не було потреби.
Хоча я брешу. Її номер маю. Але Олівії про це знати необов'язково.
- Давай тоді обміняємось. Дивно виходить. Сім'я, а номерів нема.
- Бо ми не сім'я.
Туга темною плямою лягає на ніжне обличчя. Ось тільки я мав на увазі зовсім не те, про що вона подумала.
- Скайлер, будь ласка. Впусти мене до себе в життя. - Олівія підходить до мене і кладе мені руку на груди.
Один дотик, а мене підкидає. З того місця, де вона торкається - жар виходить і розтікається під шкірою до всіх кінцівок.
"Якщо я тебе впущу, гірше буде обом." Кусаю себе за щоку, щоб не сказати це вголос.
- Та ти, схоже, сама зайдеш, навіть якщо я вирішу закритися на кодовий замок.
Тільки не посміхайся так. Не застосовуй важку зброю.
Пізно. М'які губи широко розтягуються.
– Пиши мій номер!
Номер точно.
Вдаю, що вбиваю цифри, а потім ми піднімаємося нагору.
- На добраніч.
- Добраніч! Не прибігай, якщо стане страшно.
Показавши мені язик, дівчисько ховається за дверима.
Качаю головою, дивуючись самому собі. Хочу ж, щоб прибігла. Хай, як до брата. Коли в грозу маленькі діти біжать до кімнати до батьків. Я не вигнав би її зі своєї.
Але Олівія очікувано не прибігає.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.