Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Його розмірене дихання лоскоче мою шию. Я знаю, Арон не спить. Його пальці ніжно ворушаться на моєму животі, а в оголені сідниці впираються налитий член.

Цікаво, а він знає, що я теж не сплю? Скоріш за все знає. Просто не хоче потурбувати той вакуум у якому ми зараз перебуваємо.

Я його розумію. Мені самій страшно поворухнутися.

Нині, мені спокійно. Всередині оселилося стійке відчуття, що я перебуваю в міцних руках... обіймах.

І нехай через хвилину лусне ця чудова мильна бульбашка і голос розуму почне підсовувати свої отруйні думки, про те, що ми не пара і це все цілковитий абсурд, але я хочу поставити цей момент на паузу, прикидаючись, що я досі сплю.

— Я хочу тебе, більше не можу терпіти... Знаю, ти теж не спиш.

Його слова випереджають зухвалі дії лише на якусь мізерну мить.

Я навіть розкрити очі не встигаю, як усередині відчуваю приємний тиск. Арон проводить пальцями по складочках, розкриваючи мене для себе і змушує прогнутися, щоб опинитися ще глибше.

— Ах… — не можу більше прикидатися, завожу руку назад і зариваюсь пальчиками в коротке волосся.

Біля губ з'являється великий палець. Він окреслює їх і прослизає всередину. Впускаю. Обхоплюю палець, починаю смоктати його. Пестю язиком загрубілу шкіру.

— А з членом так зробиш? — хлопець тихо сміється кусаючи мочку, засмоктуючи разом із сережкою.

Вільна рука накриває груди. Арон притискає мене до себе і починає трахати. Швидко. Зухвало. Як він любить.

Помічаючи, що я завмираю в його руках, сповільнюється: 

— Тобі не подобається?

Мовчу. Випускаю з рота його палець.

— Я хочу почути правду, Леро? Як ти хочеш? Для мене це важливо. Хочу відчути, як ти кінчаєш. Це як наркотик для мене.

— Повільніше… — ледве вичавлюю з себе, згораючи від сорому. Хоча не лише від сорому я згораю. Усі ці відверті розмови чудово заводять. — Глибше…

— Повільно без проблем. Але глибше, — із затримкою додає: — ти ж там не одна...

— В мене дуже маленький термін. Ти нікому не зашкодиш.

Арон обережно начитає розгойдуватись у мені, пускаючи по тілу струм.

— Так?

— Так… так… — хапаю ротом повітря.

Не знаю, чи відчуває він ці дрібні розряди, які пробивають моє тіло чи ні, але я їх точно відчуваю.

Рука на грудях оживає, а чоловічі губи застигають на шиї.

Я гублю голову, перестаю контролювати себе. Перехоплюю його руку та накриваю їй клітор. Показую ще одне чутливе місце. Показую як мені подобається. Управляю його пальцями.

— Відьма, — чується задоволене гарчання і його поштовхи стають сміливішими.

— Арон ...

Тобто я хотіла сказати «О, Боже»…

Схоже, голос розуму дав збій.

— Подобається? — шипить над вухом змій спокусник.

— Подобається...

— Кінчиш для мене?

— Так… Так…

І це роблю. Вибухаю чуттєвим оргазмом на дрібні частинки. Мені здається, я навіть перестала чути стукіт власного серця, яке до цього шалено билося.

— Блядь, Леро…

Схоже, його «фініш» відбувається лише через мій «фініш». Арон не планував так швидко кінчати.

Його величезна грудна клітка швидко б'ється об мою спину і я дуже виразно чую як тарабанить його серце. Як сперма поштовхами виливається у мені.

Його пальці досі за інерцією пестять чутливу точку, продовжуючи моє задоволення, змушуючи нескінченно тремтіти у міцних руках.

— Я хочу, щоб ти поїхала зі мною на батьківщину. До Греції...

Обов'язково було псувати такий момент?

— Ти ж знаєш, що я не поїду.

— Знаю. Про всяк випадок вирішив поцікавитися. Раптом ти зараз у хорошому настрої?

Ідіот!

Тепер мені кумедно. Ну, який же він дивний…

— Але я хочу, щоб ти знала, — продовжує хлопець, звільняючи мене від порочної близькості. — Я був би дуже щасливий, якби ти погодилася. Тебе тут нічого не тримає. Тобі сподобається в Тороні.

— У тебе там будинок? — повертаюся до нього, ховаючись під ковдрою.

— Так, батьківський. Залишили у спадок.

Арон відкидає ковдру убік, продовжуючи розглядати мене. Йому подобається моє тіло, я встигла помітити це. Але від такої пильної уваги хочеться прикритись. Я не маю комплексів. Але коли тобою починає милуватися двадцятип'ятирічний хлопець, стає ніяково.

— Що сталося з вашими батьками?

— Яніс не розповідав? Дивно.

— Яніс зазвичай не багатослівний.

— Нашого батька наздогнала карма, він загинув у автокатастрофі зі своєю коханкою. Тоді мати й дізналася, що батько був не вірним.

— О, Боже…

— Яніс знав про «пригоди» батька. Тоді, хлопчиком, я був глибоко здивований, м'яко кажучи... адже батько не подавав жодних ознак. Мати померла від горя, бо вона любила до непритомності батька. Ніхто навіть і подумати не міг, що він зраджує. Все моє коротке життя поки я був з ним знайомий, батько нам з Янісом твердив, що крім сім'ї немає нічого важливішого. Це найголовніше, що має бути в людини. Ми з Янісом найближчі люди й повинні завжди дбати один про одного всупереч всім.

Арон замовкає та перекочується на спину. Мені раптом захотілося якось заспокоїти його. Лину до нього, укладаючи голову на кам'яні груди.

— Мені було вісім, коли я став сиротою. Яніс звісно ж взяв наді мною опіку. На могилі матері клявся, що ніколи не залишить мене одного. Його клятва тривала рівно десять років. Коли мені стукнуло вісімнадцять, Яніс поїхав влаштовувати своє життя тут. У нього, до речі, непогано вийшло. За сім років він став успішним чоловіком з добрим пресом грошей у кишені, але обіцянок він своїх не дотримав. Хоча… спочатку, коли в них усе зав'язалося з Ольгою… я був справді щасливий за нього. Я навіть готовий був забути всю ненависть до нього...

— Невже Яніс був жорстоким старшим братом?

— Не те слово, Леро, — посміхнувшись, закидає голову вгору. — Він лупцював мене за погані позначки у щоденнику.

— Я не вірю в це! Яніс найдобріша людина якого знаю.

— Мій батько теж жодного разу в житті не подав вигляду, що зраджує. За ті вісім років, які я з ним прожив, він був зразковим сім'янином, дбайливим чоловіком. Гідним батьком, який вкладав у наші голови правильні думки. Можливо, якби я не був так прив'язаний до матері, я, як і Яніс, вибачив би його.