Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"

Минала третя година наших мандрів, та втоми я не майже відчував. Хто сказав, що шопінг це важко? Сам і казав, та то залежить від мети і супутника. Супутниці. То взагалі нормально для чоловіка, що він хоче свою жінку одягати? Раніше думав, що тільки роздягати подобається. А тепер ще і умов її на це! Для себе Дара нічого не хотіла, а от коли заговорив про подарунки для рідних – пожвавилась, та лиш до тих пір, поки не побачила, що у мене трохи гальма відмовляють.

– Вадим, зупинись! Купувати моїх не треба – їх прихильність отримаєш зі мною в комплекті, - сміялась з мене вона.

Поки не нагріб по кілька пакетів в кожну руку не зупинився - я ж знаю, як для неї родина важлива.

– Батьку подарунок вже зробила, куди другий?

– То пішли хоч коньяк куплю – з порожніми руками ж не піду.

В суботу встигли зайти в будинок під саме вимкнення світла.

– Точно за графіком, - зітхнув я і ми з Дарою синхронно засвітили свої ліхтарики в телефонах.

Це був прекрасний вечір у чудовій компанії та незвичній атмосфері. Нас оточували свічки та гірлянди прикуті до павербанків. Маму Дари віддавна знав, та лиш не думав тоді, що колись додому до свого заввіділленям з оберемком квітів потраплю. Трохи зніяковів спочатку, але минулось швидко – обійняла наче рідного, насварила за дарунок – не її ж свято.

– То свято з кількох нагод – все принагідно, - пояснив я.

Перше знайомство з батьком було непередбачуваним, та цього разу привітались по-людські та приязно. Малі як малі. Мілані велику ляльку з торбиною додатків до неї вручив і на всяк випадок на безпечній відстані тримався, Матвію приділив більше часу – допоміг новий планшет освоїти. Тамілі вручив брендований пакет з відомого магазину зі словами «Я стільки про вас доброго чув». Відреагувала прекрасно. Кинула хитрий погляд на мене, потім скептично-жартівливий на Дару і заглядаючи в пакет запитала:

 – Аромат пекельного полум’я чи гіркого полину?

– Лише знаю, що на аромат свіжої фарби геть не схожий.

– Один-нуль, - тихо пробурмотіла Дара.

Ніхто не знав деталей як ми познайомились і, звісно, розповів підчищену стерильну версію, де не було нічної втечі, зате був просто випадковий попутник. На святі не вистачало лише Дариного брата, та вона розповідала, що днями їй сказав – переводять в іншу частину, поки побуде в тилу, біля полігону. В розмові проскочила причина, та не став Дарі пояснювати, що коли «підрозділ втратив бойову здатність», то це не означає, що довчити треба, а просто живої сили майже не лишилось в тому підрозділі. Та Костянтин був живий і обіцяв, що на кілька днів відпустки виб’є – отже, скоро і з ним познайомлюсь.

Цієї ночі ми знову в місті заночували. В будинку працювали лише ліфти та аварійне освітлення, та світла в квартирі нам було не треба. Опалення вимкнулось, але ми не мерзли. Не знаю, чи то потепління за вікном, чи ми такі гарячі? Брешу, взагалі то, знаю. Коли настане весна, ми переберемось сюди надовго, а там, за містом, буде нове переоблаштування. Геть зайве приладдя, геть всі згадки про нього. Якщо Дара схоче кімнати в кольори Грифіндору пофарбувати – не перейматимусь. Та хай хоч малу племінницю в помічниці бере! Вона моя люба дивачка і кохана аномалія.  Я тепер з неї трохи кепкую, кажу, що з такою дівчиною і психологів не треба – всі проблеми сама вирішить та ще й у своїй неповторній манері.

Хоч і запевняла мене, що той придурок її колишній все второпав, а переконався все ж сам особисто. А як інакше?! Розмова була інтенсивна - мені сподобавлось. Йому значно менше. Завяву на мене подав, та як у лікарні знову побачив - різко передумав. От тепер сторінку точно перегорнуто і Дара, на щастя, нічого не дізналась - годі з неї того лайна. Поки незавершеною лиш одна справа була і мені потрібно було владнати її самотужки. Я йшов кладовищем між безкінечними рядами свіжий могил і шукав місце, де ще ніколи не був. Ось він, тут. Я поклав до хреста квіти і присів на  лавку.

            - Привіт, діду.

Колись відбувся Дарі одповіддю, що дід удівець ростив, та тепер вже все знала. В буремні пострадянські роки, коли країну штормило і народжувались нові можливості, дід з другом започаткували свій бізнес. В тій гонитві за успіхом без правил, спочатку з гри вивели партнера, а потім і дружина випадковою жертвою стала, тож бабусю я втратив раніше, ніж запам’ятав, а дід зрозумів, що відтепер правила сам писатиме. Ми з мамою жили в будинку з охороною і власним водієм, що рятувало нас від дідових недругів, та не врятувало маму від недуги, яку ніякі гроші подолати не змогли. Дід зі мною не нюнькався, з тринадцяти років чоловіка з мене виховував. Та близько до своїх справ не допускав – направляв, як сам казав, до «легальних перспектив». Ослухатись його було важко, але школу закінчив так-сяк, отримав добрячого прочухана і чітку одповідь – тупим «мажорчиком» стати не дасть. Скільки б не кобенився, а вибір дав мені простий – або іти під три чорти і на смак самостійне життя вивчати, або – європейский факультет інформаційних технологій. Не люблю ультиматумів, тож наперекір вчинив. Рік в поганій компанії на побігеньках у суворих небожителів сусідньої області побув і зрозумів – далі шлях геть темний, або завертати зараз, або затягне без вороття. Оцінив дідову пропозицію, та вже на фінансовому повідку у нього бути не схотів - не даремно ж рік крутелика з себе корчив. Спочатку тут навчання розпочав, трохи в родину пограв, та лиш собі і дівчині нерви попсував, а потім як знову холостяком став - за кордон довчатись намилився. Там  ще трохи дурі з голови вибило – геть мені не схоже на звичне життя було, але втягнувся – до хорошого звикаєш швидко. Додому повернувся геть іншим, та все одно не зрозумів раптового дідового бажання вийти з бізнесу. І то не так просто. Наче і продаєш, а ще треба зважити скільки на відкуп за тихе життя піде. Відтепер і сам міг йому нормальне життя забезпечити, та все ж допитувався про причини такого рішення. Дійшло, коли нові буремні події в країні запалали – ми їх вже біля столиці зустріли, озираючись на свій дім і споглядаючи, як там тепер огидне «новоутворення» народжується. І все знову стало очевидно – дід без суперечок відпустив мене позбавлявся останніх пацанських ілюзій. Позбувся швидко і остаточно всю дурість з голови витрусив, та навички напівлегальних часів не допомогли - повернули з купой поранень, наново склали. В мирній столиці довго себе не знаходив, подався до діда, що у тихім передмісті жив новим тихим життям. Там і дізнався, що є на меті у нього одна інвестиція -  у мене вкластися. Отак просто – ніби стіл, сукно, купа фішок і ризиковий all-in. Своїх грошей в той момент мені б не вистачило, тому щедру пропозицію прийняв і подерся нагору скільки сили в собі віднайшов. Всі знайомства та ресурси використав, щоб фірму відкрити і торував той шлях запекло доводячи – інвестиція діда не даремна. І не підвів його хоч в тому. Сьогодні ми з дідом довго говорили. Я вибачався, про теперішнє життя  розповідав, про дівчину, що за барки схопила і в життя з власноруч створеного болота витягла.