Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Поділяю, та ще й з великим задоволенням.
— Тоді говори мені знову від початку. Тільки тепер відповідай мені, будь ласка, не так, як я питаю, а наслідуючи мене. Я пропоную це, бачачи з нашого попереднього розмірковування, що ми, крім однієї влучної відповіді, [C] можемо знайти ще іншу, не менш влучну. Коли б ти запитав мене, як зробити, щоб тіло стало теплим, я не дав би тобі надійної, але невченої відповіді, кажучи, що мусить увійти в тіло тепло, проте, навчений нашим розмірковуванням, відповів би вдаліше — що вогонь. Так само коли б ти запитав мене, яка причина того, що тіло хворіє, то у відповідь я сказав би: від гарячки (а не від хвороби). Так само, коли ти запитаєш мене, що має з’явитися в числі, щоб воно стало непарним, я відповім, що не непарність, а одиниця. І так далі. Тепер скажи, тобі досить ясно, що я маю на увазі?
— Цілком ясно.
— Тоді відповідай, що мусить з’явитися в тілі, щоб воно було живим?
— Душа, — сказав Кебет.
[D] — Чи так буває завжди?
— Не може бути інакше.
— Отож, хоч куди душа входить, вона завжди вносить туди життя?
— Авжеж.
— А чи є якась протилежність життю, чи немає такої?
— Є.
— Яка?
— Смерть.
— Безперечно. А чи з того, в чому ми вже погодились, не випливає, що душа ніколи й ні в якому разі не прийме протилежного тому, що вона сама завжди приносить?
— Обов’язково виникає.
— Який же висновок? Як ми тільки-но назвали те, що не приймає ідеї парного?
— Непарним.
— А як назвемо те, що не приймає справедливості, й те, що ніколи не прийме майстерності?
[E] — Одне — немайстерним, друге — несправедливим.
— Гаразд. А те, що не прийме смерті, як назвати?
— Безсмертним.
— А душа смерті не улягає?
— Ні.
— Виходить, душа безсмертна?
— Безсмертна.
— Гаразд. Отже, будемо вважати, що це доведено? Чи як ти гадаєш?
— Так, причому цілком достатньо, Сократе.
[106] — Підемо далі, Кебете. Якби непарне мало бути незнищенним, то, очевидно, незнищенним було б і три.
— Не інакше.
— Значить, якби на долю холодного випало бути незнищенним, то, коли б до снігу наблизили тепло, він би відступив цілий і нерозталий, хіба не так? Адже він не міг би ні загинути, ні приймати тепло, залишаючись самим собою.
— Правду кажеш, — погодився Кебет.
[B] — Так само, гадаю, якби незнищенним було гаряче, то коли б до вогню підступало щось холодне, вогонь ніколи б не вгасав і не гинув, а відступав би цілим і неушкодженим.
— Безперечно.
— Подібно, очевидно, треба розмірковувати і про безсмертне. Справді-бо, якщо безсмертне невигубне, то душа ніяк не може загинути, коли до неї підійде смерть. Адже, згідно зі сказаним попередньо, вона не прийме смерті і не буде мертвою. Так само не буде парним ні три, ні взагалі непарне, ні вогонь не буде холодним, ні жар, який є в ньому. «Що, власне кажучи, заважає непарному, — може сказати хтось, — [C] не перетворюючись у парне, з наближенням парного, як ми домовились, загинути і віддати своє місце парному?» Якби хтось так говорив, ми не мали б підстави впиратись, що непарне не загине, бо непарному не властива незнищуваність. Але якби було визнано, що воно невигубне, то ми легко доводили б, що з наближенням парного непарне і три відходять геть. Так само можна б рішуче твердити про вогонь, і тепло, та про все інше. Хіба не так?
— Саме так.
— Тепер про безсмертне. Якщо ми погодились, що воно невигубне, [D] то душа не тільки безсмертна, а й невигубна. Якщо ж ні, то потрібна тут якась нова доказовість.
— Ні, ні, — відповів Кебет, — заради цього не потрібні нам нові докази. Навряд чи що-небудь уникне загибелі, якщо навіть безсмертне, бувши вічним, її прийме.
— Усі, думаю, — продовжував Сократ, — згодні в тому, що ні Бог, ні сама ідея життя, ні взагалі все інше безсмертне ніколи не гине.
— Усі люди згодні в цьому, клянусь Зевсом, а ще більше, гадаю, — боги.
[E] — Отже, оскільки безсмертне невигубне, то душа, якщо вона безсмертна, повинна бути заодно і невигубною.
— Безперечно, повинна.
— Значить, коли до людини навідається смерть, то смертне начало, очевидно, вмирає, а безсмертне відходить геть цілим і непошкодженим, уникаючи смерті.
— Мабуть, так.
[107] — Виходить, немає ніякого сумніву, Кебете, що душа безсмертна й незнищенна, а душі наші справді будуть існувати в Аїді.
— Я, Сократе, ніскільки не можу заперечити твоїх розмірковувань і цілком їм довіряю. Але якщо Сіммій або хтось інший бажає взяти слово, то хай це зробить, бо не годиться відмовчуватися. Адже другої нагоди, кращої від сьогоднішньої, щоб висловитись або почути твої міркування на цю тему, вже не буде, тож не варто це відкладати.
— Щодо мене, — озвався Сіммій, — то я не маю ніяких підстав сумніватися в чому-небудь із сказаного. Все ж важливість питання, яке є предметом нашого обговорення, [B] і недовіра до людських можливостей спонукають мене в глибині душі сумніватися у всьому тому, про що тут була мова.
— І не тільки в цьому, Сіммію, — зауважив Сократ, — ти цілком правий, та й попередні наші положення, хоч ви і вважаєте їх вірогідними, все ж потребують докладнішого розгляду. І якщо ви їх як слід дослідите, то, гадаю, переконаєтеся в слушності моїх слів настільки, наскільки може переконатися людина. А коли моя думка стане для вас ясною, ви припините подальші пошуки.
— Ти правду кажеш, — сказав Сіммій.
[C] — Тепер нам треба, друзі, — провадив Сократ, — розглянути ще таке питання. Якщо душа безсмертна, то вона вимагає піклування не лише на оцей відтинок часу,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Апологія Сократа. Діалоги», після закриття браузера.