Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Ми опинилися в просторому холі. Різкий контраст з обшарпаним зовні будинком і мертвою тишею вулиці. У приміщенні був розкішний інтер'єр: темно-бордові тони, великі дорогі меблі, багато дерева та каменю і жодних аксесуарів у вигляді квіткових горщиків, ваз, торшерів чи журнальних столиків. Відсутність мішури та елегантності робили заклад трохи грубим, але з неймовірною атмосферою. Окинувши поглядом приміщення, я звернула увагу, на масивні сходи ліворуч, що вели на другий поверх, а з протилежного боку були відчинені широкі двері, судячи з приглушеної музики, там розташовувався зал.

Сирени вже йшли попереду нас, першими приєднуючись до впливових гостей закладу. Ми трохи затрималися на вході і мені здалося, Лілі не хотіла з'являтися разом із сестрами. Тож заходили ми окремими групами.

Ступала в зал клубу з острахом. Відразу ж звернула увагу, що мінімалізм та грубість у стилі відслідковується у всьому закладі. На диво тут не було танцювального майданчика чи сцени для артистів. Натомість клуб мав величезний простір, дуже вміло розділений, що дозволяло поєднувати в приміщенні різні зони.

Ліворуч від входу виднівся покерний стіл, за яким сиділо кілька солідних чоловіків. Ось звідки була та фішка. Більша територія була виділена під зону ресторану. Дерев'яні столи з великими бордовими диванами розташовувалися на пристойній відстані один від одного, так відвідувачі відчували певне усамітнення. Світло в залі падало дуже незвично: у загальній зоні воно було лише трохи приглушене, а над столиками панувала напівтемрява – обличчя гостей навіть не розрізнялися.

Лілі потягла за руку трохи збентежену мене вправо від входу до масивної барної стійки. Усадивши мене на високий стілець, вона перегнулась через стійку до робочої зони бармена і, витягнувши ламінований лист, передала його мені. Пробігла по ньому очима та зрозуміла, що це меню напоїв.

– Так, – серйозно почала Лілі, – сиди тут, не привертай увагу, роби вигляд, що читаєш меню, але нічого не замовляй або хоча б не пий, нікуди не йди і, заради Творця, ні з ким не говори. Я зараз повернусь.

Вона швидким кроком попрямувала геть, а я залишилася на місці. Почувалася як маленька дитина, яку мама залишила посидіти тихенько, поки вона займеться справами.

Боковим зором помітила, як молодша сирена підійшла до найближчого столику та присіла поряд з самітною жінкою. Вони почали про щось говорити, а Сабіна пестливо провела пальцями від ліктя до зап’ястя жінки. Після чого та зняла свій браслет і простягнула сирені. Молода дівчина всміхнулась і, граційно піднявшись на ноги, пішла геть. Жінка за столиком розгублено дивилась їй у слід.

Нахмурившись я похитала головою і опустила очі, вирішивши зосередитись на меню. Була тут і винна карта, і різні види алкоголю, і стандартні коктейлі. Все неабияк скидалося на людський бар. Цікаво, чому Лілі сказала нічого не пити? Ця думка швидко вивітрилася з моєї голови після того, як я перейшла до наступної таблички на аркуші паперу. Перший стовпчик налічував 8 найменувань: I (0) Rh (+), II (A) Rh (+), III (B) Rh (+), IV (AB) Rh (+), I (0) Rh (-) , II (A) Rh (-), III (B) Rh (-), IV (AB) Rh (-). А поряд були стовпці з мілілітрами та цінами. Я кілька хвилин шоковано дивилася на цю табличку і не могла повірити в те, що бачу.

Якраз у цей момент повернулася Лілі і, радісно посміхаючись, сказала:

– Чесно я вражена, що з тобою за ці пару хвилин нічого не трапилося, – дівчина явно помітила мій приголомшений вираз обличчя, перевела погляд у меню і відразу зрозуміла в чому справа. – Так, це групи крові.

Відійшовши від першого шоку і прийнявши, що в цьому барі окрім маргарити можна замовити стаканчик першої негативної, я уважніше подивилася на решту даних. Серед літражу було вказано 200, 300, 500 мілілітрів, 1 і 2 літри, а останнім було вказано 1 шт. Я тицьнула на це пальцем і спитала:

– Що це?

– Одна людина, – спокійно відповіла дівчина.

Я втупилась у меню.

– Тобто людське життя можна купити за… – я провела пальцем по цифрах у таблиці – 40000 гривень?

– Ну чому ж? – усміхнулася Лілі. – Ось, наприклад, за четверту групу доведеться викласти 80000, а за негативний резус-фактор взагалі 150000.

Я витріщилася на неї розкритими від жаху очима. Не розумію вона це зараз серйозно?

– Заспокойся, борець за права людей, – посміхнулася Лілі. – Їх ніхто досуха не випиває. І там справа навіть не в тому, що так вампір може отримати більше крові, а в тому, що вона буде свіжою та теплою. Вони так більше люблять.

– Отже, якщо я, скажімо, захочу поласувати свіжим донором, мені так просто виведуть живу людину?

– Ага, – кивнула вона і спокійно додала: – Але краще за передзамовленням.

Я вже думала, що ще більше це «меню» мене здивувати не зможе, але я глибоко помилялася. Внизу під таблицею була невелика примітка: "Спецзамовлення – потрійна вартість".

– Це за сфарів, – не зволікаючи почала Лілі, прослідкувавши за моїм поглядом. – Тобто за будь-яку групу та резус-фактор крові сфарів ціна буде втричі дорожчою прайсу. І можеш не починати своєї пісні про несправедливість та дискримінацію. Правда в тому, що кров сфарів смачніша. Хоча це за твердженням вампірів, а там вже хтозна – особисто не куштувала.

І мені навіть сказати нема чого. Просто сиджу з тихеньким обуренням у глибині душі, а дівчина явно цим насолоджується.