Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Наступної миті Лілі схилила голову і провела когось за моєю спиною уважним поглядом.

– Почекай тут… – почала вона, але обвела приміщення похмурим поглядом і махнула головою. – Ні, краще підеш зі мною.

Піднявшись з барного стільця, вона попрямувала у бік виходу із зали, а я поспішила за нею. Ми вийшли в хол, потім підійшли до однієї з дверей на першому поверсі і, відкривши їх, опинилися у вбиральні. Перед величезним дзеркалом на всю стіну стояла молодша сирена і підфарбовувала безбарвним блиском губи.

– Його тут кілька разів бачили, – одразу почала вона. Лілі кинула швидкий погляд вглиб приміщення, побоюючись випадкових свідків нашої розмови. – Тут нікого, – дівчина продовжувала прихорошуватися перед дзеркалом і говорити: – Так ось навіть ті, хто його бачив, нічого до пуття про нього не знають. Ім'я Етьєн. Маг, до того ж, сильний. Вік невідомий. Звідки прибув також незрозуміло. З'явився років зо два тому. Ані родини, ані друзів. Що йому потрібно в місті ніхто не знає. У ковен не вступав і не має наміру, зі старійшинами справ не веде. Єдиний з ким вів хоч якусь подобу бесіди – Давид.

– І чого стоїмо? – вигнула брову Лілі. – Шпильки в руки і вперед до цього Давида.

– Е-е-е ні, – протягла Сабіна, розвертаючись до нас обличчям. – Він інкуб. Тож далі ви самі, – обійшовши нас, дівчина попрямувала до виходу з вбиральні, наостанок кинувши: – Він за п'ятим столиком.

Лілі виглядала спантеличено і напружено: погляд був розфокусованим і дивився кудись у підлогу. Вона точно щось обмірковувала, і я не хотіла заважати. Судячи з усього, нам потрібен новий план. Коли в повному мовчанні минуло вже кілька хвилин, дівчина підвела голову і глибоко вдихнула. Я очікувала, що вона викладе черговий задум, але вона лише з почуттям вилаялася:

– Дідько!

– І це все? – мені було незвично бачити її розгубленою.

– Весь задум будувався на тому, що нам не доведеться комунікувати з кимось із місцевих. Ці чолов’яги важко йдуть на контакт, а відповідати на запитання й поготів не стануть. План був напрочуд простим: підсилаємо до них сирен, вони зачаровують їх своєю магією, дізнаються інформацію, передають нам. Все! Але ж ні. Це ж треба було нарватися на інкуба! – Лілі виплескувала свої емоції, а я вперше бачила її такою збудженою.

– А інкуби що настільки небезпечні, що сирени відмовляються до нього наближатися?

– Ні, – лукава усмішка з'явилася на губах Лілі.

– А хто вони тоді такі?

– У міфології людей інкубів називають демонами хтивості та сексу. Істотами, що живляться сексуальною енергією відомим шляхом, – вона підморгнула і продовжила: – Якщо відкинути ту частину, де їх вважають демонами, то в принципі уявлення про інкубів у людей майже відповідають дійсності. Вони люблять і вміють зваблювати, бачити твої потаємні та порочні бажання, спокушати, полонити твої думки та дії. Але, навіть не зважаючи на це, вони не такі вже й небезпечні. Знаєш, я певна, що фраза: «Я коханець, а не воїн» вперше належала саме інкубу.

– Але ж сирени….

– Сила інкубів являє собою різноманітну сукупність любовної магії: починаючи від спокуси і закінчуючи підкоренням. На них же самих не діють жодні любовні чари, у тому числі і магія сирен.

– А-а-а, – до мене прийшло розуміння ситуації.

– Так, – повела бровами Лілі. – Але для нас інкуб не є загрозою. На тобі ментальний щит Марка і це, чорт забирай, дуже вчасно. Це найкращий із усіх можливих захистів від інкубів. Відьми ж і так здатні ставити непогані блоки, а вплив інкуба не найсильніший.

– Тоді в чому проблема? – я боялась дозволити собі тішитися завчасно.

– У тому, що в нас немає важелів тиску на нього, – зітхнула дівчина. – Ми не можемо залякати, напасти, нам нічого запропонувати. Залишається просто піти до нього й орієнтуватися за ситуацією, – Лілі потерла пальцями перенісся і тихо вимовила: – Як же я не люблю імпровізувати.

У холі дівчина виглядала пригнічено, але варто було їй переступити поріг і зайти в зал клубу від її невпевненості і напруження не залишилося і сліду. Переді мною йшла, карбуючи кожен крок, що відгукувався цоканням шпильки по мармуровій підлозі, рішуча леді з високо піднятою головою і зухвалою усмішкою на губах. У цей момент я позаздрила її майстерній акторській грі: я так не вміла.

Цим швидким кроком Лілі через пару секунд вже підійшла до потрібного місця і, не питаючи дозволу у господаря столика, граційно сіла на диванчик навпроти чоловіка. Я не так впевнено розмістилася у неї під боком і намагалася не піднімати очі на інкуба, лише кидала обережні зацікавлені погляди.

Як не дивно, чоловік нічого не сказав на таку безтактну витівку. Навпаки, заінтриговано вивчав спочатку Лілі, а потім мене. Весь цей час з його уст не сходила задоволена напівусмішка. Сам же Давид виявився старшим, ніж я його уявляла: на вигляд років 45. Гарний, статний чоловік із широким розворотом плечей і сильними накачаними руками: м’язи випирали з-під тонкої тканини білої сорочки. Коротка щетина надавала йому чоловічої сексуальності, а темні очі випромінювали небезпеку, яка межувала з бажанням.

Після хвилини мовчання, коли і він, і ми уважно розглянули один одного в приглушеному світлі, інкуб заговорив першим:

– Чим зобов’язаний таким прекрасним панянкам?