Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Я попрямувала в дитячу. На душі в мене злегка полегшало після розмови з Коком. Малюк сидів у манежі. Я боялася залишати хлопчика без нагляду, бо він уже почав залазити в шухляди й бешкетувати, як і належить дітям у його віці. 

Побачивши мене, Марк посміхнувся і простягнув мені ведмедика. Я взяла в нього іграшку, погойдала ведмедика на руках, потім погладила по плюшевій голові. Малюк весело засміявся і простягнув руки, щоб забрати звірятко. Це була наша улюблена гра: ми по черзі або разом грали з ведмедиком. Захопившись, я не чула кроків, і тому злякано здригнулася, почувши знайомий голос.

- Лано.

Ден стояв у дверях, спершись об одвірок. Часу була година десята. Зазвичай у цей час він уже працював десь на фермі. Він виглядав напруженим і довго не міг вимовити ні слова.

- Мені потрібно поговорити з тобою. Якщо не складно, візьми Марка, і приходьте до мене в офіс. - Закінчивши, Ден розвернувся і вийшов.

Так офіційно! Що б це означало. Щось було не так, я відчувала це. Невже він найняв нову няню, і тепер хоче розрахувати її. Голочка поганого передчуття встромила мені нижче лопатки. Я знала, що цілком заслужила це, але сподівалася, що Ден усе-таки не вчинить зі мною так жорстоко. Піднявши Марка з підлоги, я поспішила за чоловіком.

- Сідай, Лано. - Підбкртний вказав на крісло навпроти столу.

- Що сталося, Денисе? Говори, не тяни.

- Вибач, такі речі не легко сказати, тому краще сядь.

Я опустилася в крісло, нервово стиснувши підлокітники.

- Якщо ти хочеш звільнити мене, то так і скажи, я знаю, що заслужила на це. Тільки прошу тебе, дозволь мені забрати Марка із собою. У моєму центрі йому буде краще, там будуть інші діти, йому не буде так самотньо...

Ден здивовано дивився на мене, не знаючи, як перервати потік слів. Коли я замовкла, він заговорив:

- Крамаренко заїжджав сьогодні вранці, привіз деякі новини.

- Це твій адвокат?

- Так. - Ден мовчав буквально кілька секунд, але ці секунди здалися мені вічністю. - Приватний детектив, якого ми найняли, вийшов на матір Марка.

На мене немов вилили відро холодної води. Серце занило, передчуваючи швидку розлуку з малюком. Я вже звиклася з думкою, що втрачаю Дена, але розлучитися ще й із хлопчиком... це був для мене занадто сильний удар. Особливо після того, як ми вирвали його з лап смерті.

Якою ж дурепою я була, дозволивши собі закохатися у двох особин чоловічої статі одразу. Дурепа, дурепа, дурепа! Мені слід було очікувати чогось на кшталт цього. Розлука була неминуча, і з тим, і з іншим, а я повірила в казку, яку сама й вигадала, і зараз маю розплатитися за свою необачність сповна. Невже життя в притулках не навчило мене найголовнішого - ніколи нізащо не впускати у своє серце інших людей.

Я так глибоко замислилася, що не помітила, як Ден підійшов до мене й опустився поруч. Тому, коли його долоня опустилася на моє зап'ястя, я здригнулася.

- Вибач, Лано. Адже ми обидва прекрасно розуміли, що рано чи пізно мати  знайдеться.

- Коли вона приїде за ним? - запитала я, насилу вимовляючи слова.

Марк підповз до Дена й обійняв його за штанину. Той кинув на хлопчину розгублений погляд, потім знову подивився на мене.

- Точно не знаю. Крамаренко сказав, що детектив знайшов її десь у Європі, хоча ще й не говорив із нею. Він зателефонує, щойно матиме конкретну інформацію.

- Європа? - я здивовано подивилася на Дена. - Мати Марка поїхала в Європу? І залишила свою дитину чужим людям?

- Схоже на те. - Рот Дена стиснувся у вузьку смужку.

Я спробувала уявити собі жінку, яка могла залишити своє чадо незнайомцям і поїхати в Європу. І тепер засмагає на Рив'єрі, катається Єлисейськими полями або прогулюється парками Лондона, тоді як її син лежить у лікарні при смерті, десь у самому центрі Миколаївської області. Який монстр міг вчинити так?!

Тільки жінка, яка насправді ніколи й не хотіла дитини. У серці знову стрепенулася надія.

- Може, вона не захоче забирати сина?

А що? Адже вона не бачила своєї дитини майже шість місяців. Вона не сиділа над ним, масажуючи животик, коли в нього були коліки, вона не ночувала тиждень у лікарняній палаті, коли Марк зліг із менінгітом. Вона навіть не знає, як сильно малюк любить банановий пудинг, який готує у вихідні Кок. Яке право вона має забирати Марка зараз, через півроку?

- Ми можемо побити її в суді, Дене, ми можемо відсудити Марка. У тебе є гроші, є ім'я, є хороший адвокат. Ми можемо спробувати...

- Ні, - перебив мене Підбкртний, не давши закінчити фразу, - будь-який суд за будь-яких розкладів завжди стане на бік матері. Якщо вона повернеться за ним, то ми віддамо їй дитину.

Я здалася, опустивши очі. Звичайно, а що ще я очікувала почути від Дена, адже він ніколи не хотів дитини, як, утім, ніколи не хотів і дружину. Марк зникне з їхнього життя. Можливо, мати забере його з собою в Європу, і тоді я не матиму можливості бачити його зовсім. Так завжди траплялося, коли я дозволяла собі полюбити когось. Я покину ферму Підбкртних із розбитим серцем. Двоє людей, яких я по-справжньому люблю, будуть далі Північного Полюсу. Десь у моєму житті стався збій. Щось не так з моєю долею. Мабуть, я сильно насолила богам у минулому житті. Голова розколювалася на частини. Судячи з усього, від нервування в мене підскочив тиск. Боже, ну коли все це закінчиться, коли я зможу навчитися жити, навчитися захищатися... Мені здавалося, що ще трохи, і я просто розсиплюся на мільйон маленьких осколків просто на очах у Дена. Але так не може тривати довго. Дощ не може йти вічно, так, здається, говорилося в одному хорошому фільмі.