Читати книгу - "Доля зовсім близько, Анні Ксандр"

Час очікування тягнувся для Наталі, немов хто навмисно переводив стрілки годинника назад… Та дівчина намагалася відвертати увагу улюбленою справою, а іноді підміняла знайому в кав’ярні, де та працювала баристою. Повертаючись додому, одразу ж сідала за надіслані тексти, які потрібно було відредагувати. Строки на виконання роботи дозволяли їй все встигати, а вже ввечері Наталя бралася за свою книгу, яку розпочала писати. Словом, було важко, але вони принаймні жили без боргів за комунальні послуги та й без хліба не сиділи.

Іноді Наталі здавалося, що все було марно і ніхто на її рукопис навіть не зверне уваги, адже вона писала щиро, без жодних вуалей… Та кожного разу мама нагадувала про те, що потрібен час. Опускати руки й втрачати надію практично заборонила. Так дівчина і робила.

Втім, милуючись міською новорічною ялинкою, Наталя зовсім не помітила дівчини, яка зневажливо пронизувала її поглядом. Діана у модному пуховикові та не гірших чобітках впевнено рухалася до письменниці, все більше стискаючи кулаки.

— Ти… — злісно протягнула вона, зупинившись позаду. — Мерзенна брехуха… Підступна…

І не соромилася підбирати найганебніших епітетів, аби тільки якомога болючіше вдарити кожним словом. Наталя ж від такої несподіванки розгубилась і боялась не те щоб глянути на Діану, а навіть дихати стало важко. Та крик блогерки виходив на новий рівень, і Наталя все ж повернулася до неї, ніяково озираючись на перехожих у парку.

— Ти не мала права подавати мій твір на конкурс!

— Це мій твір, мною написаний…

— Для мене! — крикнула голосніше Діана і зробила ривок уперед, а Наталя від неї.

— Угоди в нас не було, Діано. Та й оплати також…

З кожним словом Наталя відчувала неймовірний прилив впевненості, але Діану такі відповіді не влаштовували.

— Ти нахабна брехуха! — знову залепетала блогерка, замахнувшись на дівчину долонею. Наталя рефлекторно заплющила очі й пригнулась, немов хтось її потягнув донизу. — Та як ти посміла так вчинити зі мною?!

— Напиши краще, Діано, — не побоялась відповісти Наталя, хоча відчувала, з яким болем в грудях стискалося від страху серце. — Може, твоїм підписникам вже варто дізнатися про весь твій талант? Не покладай свою долю на когось, Діано, а сама керуй нею. А не мною.

— Ах ти ж… — почала задихатися від злості Діана. Але коли побачила купу телефонів, направлених в їхню сторону, розчервонілася від гніву ще більше.

Кинувши наостанок ще кілька образливих слів, Діана майже побігла до своєї автівки. А Наталя ж від пережитого стресу вся затремтіла, немов від холоду, хоча водночас їй здавалося, що всередині все горіло. Однак, цю мить вона сміливо могла б назвати однією з важливих у своєму житті — ніколи раніше в неї не виходило відстояти себе. Може, таки дійсно успіх не залежить від кількості грошей, а від того, що саме людина для цього робить?