Читати книгу - "Гнилоби, S Batura"

Враз заціпенілий директор закліпав очима і вирішив, що йому привиділося, але почуття взаємодії з психами зросло. 

— Чому одразу голову? 

Він перестав робити спроби відірвати дупу від крісла і змінив тактику, намагаючись задобрити незнайомців.

— Послухайте… 

Директор трохи нахилився вперед. 

— У мене купа грошей, я встиг заощадити, — про всяк випадок зашепотів він. — У шафі гуртожитку беріть половину, це мільйон, а папірці — у смітник. Усе звалимо на людей, скажемо, що вони влаштували бунт і кричали «Жодного будівництва». Адже проти натовпу не попреш. Беріть, кажу гроші. Я їх довго збирав. Ось чому, на вашу думку, кияни часто носом крутять, не хочуть купувати наше пиво? Я ж прострочені дріжджі кидаю або хміль не додаю. 

Пан Пивоваров спробував посміхнутися, але візитерів його слова не зачепили. 

— Гаразд, забирайте все. Я ще зароблю. Тільки не чіпайте завод. 

Директор раптом заскімлив і зізнався: 

— Хочеться до пенсії ще нахапати. 

— Усе, цього ми покремсаємо на скибочки та з'їмо. На вечір вистачить, — сказав один з гнилобів. 

— Який ще вечір? — знову пискнув господар кабінету. — У мене ж самі кістки. 

Він спробував відбити охоту в явних живодерів і навіть подумав зателефонувати в поліцію, щоб поскаржитися, та руки вже не слухалися. 

— Гаразд, нехай буде по-вашому, — пішов ва-банк пан Пивоваров. — Робіть із заводом, що хочете. Мені все набридло. 

Директор за будь-яку ціну вирішив позбутися непроханих гостей, а про себе подумав: «Усе одно без скандалу будівництво не розпочати. Значить, є шанс врятувати нагріте містечко». 

— Ти краще з нами не дуркуй, — знову поправив обвислу щоку незнайомець. — Думаєш, ми тебе не бачимо наскрізь? 

Візитер роздратовано здригнувся і неслухняне обличчя сповзло на груди, оголивши гнилу грушу замість голови. 

Позапланове розкриття колега поруч сприйняв за сигнал і теж позбувся мертвецької шкіри. Відтепер перед директором уже сиділо двоє страшних гнилобів зі звірячим вищиром та порожніми очима, а по столу цокотіли довгі пазурі замість пальців. Нескінченне моргання не допомогло пану Пивоварову позбутися жахливого видіння і виникло бажання негайно прокинутися. 

— Підписуй документи. Підписуй, підписуй, — один за одним заклацали вищиром грушоподібні голови. 

Якби директор не був прикутий до власного стільця, точно стрибнув би у вікно за спиною. 

— І не хвилюйся, — в унісон продовжили візитери, — цей завод зникне швидше, ніж хтось встигне схаменутися. Часу страйкувати не буде. Так, і гроші ми твої заберемо. 

Гнилоби почали стікати чорнуватою слиною, а рука господаря кабінету сама потяглася за ручкою й врешті підписала документи. 

— Ось бачиш, як усе просто, — задовольнилися двійко, не випускаючи з поля зору блідого начальника. — Скоро тут будуть хмарочоси й грошики потечуть річкою, як і твій заводик. Тільки не зараз, забагато свідків. Тобі ж місце там, куди ти збирався викинути наші папери. 

Чудовиська злісно посміхнулися, а наляканий директор пушинкою злетів та встромився головою в кошик зі сміттям під столом.