Читати книгу - "Код любові , Nadya Michaels"

– Лео. – Тихенько і навіть благально покликала я. Страх перехопив дихання: здавалося, ще мить, і я його втрачу.

Дроїд кілька невимовно довгих секунд дивився на мене, а тоді кліпнув і знову став собою. Він розтиснув пальці, і чолов’яга нерухомим кульком впав йому під ноги. Лео швидко підійшов до мене і, опустившись на одне коліно, мовчки почав оглядати. Його погляд змінився і більше не був нейтрально ввічливим – у ньому світилася стурбованість.

– Нога скоріше за все зламана, – пробурмотів він – треба кращий сканер, той, що вдома. Усе інше в принципі…

Він не договорив – я рвучко піднялась і міцно його обійняла. Сльози котилися по щоках, але я відчувала себе неймовірно щасливою – якою не була вже багато років. Він тут, він поруч, він шукав мене і хвилювався. Лео хвилювався за мене!

Дроїд застиг на кілька миттєвостей, немов не розуміючи, як йому діяти. Я думала, що він відсторониться, і відчитає мене, як завжди, за необережність і дитячу поведінку, і вже збиралася відпустити його, але несподівано він обійняв у відповідь. Обережно, немов боявся налякати, він почав гладити моє волосся і плечі, і я майже на власні побачила тепле світло, яке, здавалося, розливається по моєму тілу від його доторків. Я тихо схлипнула і дужче притислася щокою до його грудей.

– Не бійся, я викликав патруль. – Прошепотів він і вказав на нерухомих нападників. – До тями вони прийдуть вже у камері.

Я закивала головою, не в змозі говорити, – але не від пережитого тут, у темному провулку, а від почуттів, що мене переповнювали. Почуттів, які я всі ці роки ховала від нього, не дозволяючи себе торкатися, бо боялася, що він дізнається… Дізнається, що одна слабка безпорадна людина вже давно безнадійно закохана в сильного розумного робота.

– Міє, тобі варто заспокоїтися. – Стурбовано мовив Лео, злегка відсторонившись і зазираючи в моє зашаріле обличчя. – Твої життєві показники у критичному стані, пульс зашкалює. Не хвилюйся, вже все минулося.

Давши покази поліцейським, які поскладали чолов’яг у флаер з силовою кліткою в задньому відсіку, ми рушили додому на електрокарі Лео. Коли він ніс мене у мою кімнату на руках, я обіймала його за шию і найбільше бажала, щоб ці миті тривали вічно, навіть попри сильний біль у нозі.