Читати книгу - "Випробування невинуватістю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ми вас, звісно, не звинувачуємо. Просто… ще одна подія. Трагічна, неймовірна, але так трапляється.
– Вони вам повірили? – втрутилася Естер.
Він глянув на неї здивовано.
– Поліція… Вони вам повірили? Чому б вам усе не вигадати?
Він криво всміхнувся.
– Я дуже поважний свідок, – почав він м’яко. – У мене немає особистої вигоди в цій справі, та й мою розповідь детально перевірили – медичне свідчення, інші побічні докази з Драймута. О, так, містер Маршалл виявив типову для всіх юристів підозріливість: не хотів давати вам надію, допоки не став певний успіху.
Лео Арґайл завовтузився в кріслі й нарешті озвався:
– Що саме ви називаєте словом «успіх»?
– Даруйте, – швидко перепросив Калґарі. – Це слово не слід тут уживати. Вашого сина звинуватили в злочині, якого він не вчинив, його судили, визнали винним, і він помер у в’язниці. Справедливість прийшла до нього занадто пізно. Просто все, що можна зробити, буде зроблено. За цим простежать. Міністр внутрішніх справ, напевно, порадить королеві дарувати повне помилування.
Естер засміялася.
– Повне помилування? За те, чого він не робив?
– Я знаю. Термінологія завжди далека від дійсності. Але певен, що за правилами буде подано запит до парламенту, відповідь на який прояснить, що Джеко Арґайл не скоював злочин, за який його було засуджено, і про це відкрито повідомлять у газетах.
Він замовк. Ніхто не зронив жодного слова. Він подумав, що для них це, мабуть, шок. Приємний.
Він підвівся.
– Боюся, – невпевнено протягнув він, – що мені більше нічого додати… Хіба що повторю, як мені шкода, як мені прикро, і знову перепрошуватиму – та все це ви вже добре знаєте. Трагедія, що забрала життя Джеко, кинула тінь і на моє життя. Але принаймні, – сказав він, немов захищаючись, – це дещо означає: він не вчинив тієї страшної речі, його ім’я… ваше ім’я в очах світу стане незаплямованим…
Якщо він і сподівався на відповідь, то не отримав її.
Лео Арґайл згорбився у своєму кріслі. Ґвенда не зводила з нього очей. Естер сиділа, туплячись уперед широко розплющеними, трагічними очима. Міс Ліндстром бурмотала щось собі під ніс і похитувала головою.
Калґарі безпорадно стояв біля дверей і дивився на них.
Ґвенда Вон узяла на себе контроль над ситуацією. Вона підступила до нього і, поклавши руку на його плече, тихо промовила:
– Вам краще піти. Це надто великий шок. Треба час, щоб вони отямились.
Він кивнув і вийшов. На сходовому майданчику його наздогнала міс Ліндстром.
– Я проведу вас, – кинула вона.
Коли двері за ними зачинялися, він чітко побачив, як Ґвенда опустилася на коліна біля стільця містера Арґайла. Це його трохи здивувало.
Виструнчившись перед ним, як гвардієць, міс Ліндстром різко говорила:
– Ви не можете повернути його до життя. То навіщо нагадувати їм про це? До сьогодні вони вже змирилися. Тепер страждатимуть. Завжди краще залишати все так, як є.
Вона була невдоволена.
– Йому потрібно повернути добру пам’ять, – заперечив Артур Калґарі.
– Як шляхетно! Усе це дуже добре. Але ви справді не розумієте, що це означає. Чоловіки ніколи не думають, – Вона тупнула ногою. – Я люблю їх усіх. Я прибула сюди 1940 року – допомагати місіс Арґайл, коли вона заснувала тут воєнний будинок для дітей, які зосталися без домівок після бомбардувань. Ми нічого їм не шкодували. Усе було для них. Минуло майже вісімнадцять років. І все ж навіть після її смерті я залишилася тут, щоб піклуватися про них, підтримувати чистоту та затишок у будинку, дбати, щоб вони добре поїли. Я люблю їх усіх… так, я люблю їх… і Джеко… а він не був хорошим! Але так, я теж любила його. Хоча… він не був ангелом!
Вона різко розвернулася і пішла. Скидалося на те, що вона забула про свою пропозицію провести до виходу. Калґарі повільно спустився сходами. Невміло вовтузячись із замком на вхідних дверях, він почув легкі кроки на сходах. Униз збігла Естер.
Вона відімкнула замок і прочинила двері. Вони стояли, дивлячись одне на одного. Калґарі не розумів трагічного докору в очах дівчини. Ледь видихаючи слова, вона сказала:
– Чому ви прийшли? О, чому ви взагалі приїхали?
Він не зводив з неї безпомічного погляду.
– Я вас не розумію. Ви не хочете, щоб ім’я вашого брата стало незаплямованим? Не хочете відновлення справедливості?
– Справедливість! – Вона жбурнула в нього цим словом.
Він повторив:
– Я не розумію…
– Гаразд, продовжимо про справедливість! Що з того для Джеко? Він помер. Тепер річ не в Джеко. А в нас!
– Про що ви?
– Не має значення, хто винен. Ідеться про невинуватих.
Вона вчепилася пальцями в його плече.
– Ми – от що важить. Ви не бачите, що зробили з нами всіма?
Він утупився в неї.
Із темряви вулиці виринула чоловіча постать.
– Доктор Калґарі? – запитав чоловік. – Під’їхало ваше таксі, сер. Щоб підвезти вас до Драймута.
– А… е-е-е… дякую.
Калґарі знову повернувся до Естер, але вона зайшла до будинку.
Вхідні двері гримнули.
Розділ третій
І
Відкинувши з високого чола темне волосся, Естер повільно піднімалася сходами. Кірстен Ліндстром зустріла її на сходовому майданчику.
– Він пішов?
– Так, пішов.
– Ти надто вражена, Естер. – Кірстен Ліндстром обережно поклала руку на її плече. – Ходи зі мною. Дам тобі трохи коньяку. Так багато всього трапилося.
– Кірсті, я не хочу коньяку.
– Може, й не хочеш, але він піде тобі на користь.
Не опираючись, молода жінка дозволила міс Ліндстром провести себе коридором до її маленької кімнатки. Взяла бренді й почала поволі попивати його. Кірстен роздратовано мовила:
– Усе сталося надто несподівано. Нас мали попередити. Чому містер Маршалл спершу не написав нам?
– Мабуть, доктор Калґарі попросив його. Він хотів прийти й розповісти нам особисто.
– Прийти й розповісти нам особисто, от іще! Як, він гадав, ми сприймемо новину?
– Мабуть, – дивним, байдужим тоном відповіла Естер, – він вирішив, що ми зрадіємо.
– Радіти тут чи ні, та однозначно це шок. Йому не слід було так робити.
– Хоча це сміливо з його боку, – мовила Естер. На її обличчі з’явився рум’янець. – Я думаю, для нього це було непросто. Прийти і сказати родині, що її член, якого засудили за вбивство та який помер у в’язниці, справді не був винуватим. Так, вочевидь, це справді мужньо, але, – додала вона, – хай там як, не треба було цього робити.
– Так, ми всі так думаємо, – швидко підтакнула міс Ліндстром.
Естер подивилася на неї із зацікавленням, яке вивело її із задуми.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випробування невинуватістю», після закриття браузера.