Читати книгу - "Потраплянка з Харкова , Кала Тор"

Його обличчя було незворушним, мов камінь.

 – Рік пролетить швидко, тобі не звикати, десятиліття була в пансіоні. А там будеш вільна і від мене і від батьків.

Він відпустив мене, підійшов до столу, налив у два келихи вино.

Я побачила, як він дістав флягу, додав кілька крапель в один із келихів і простягнув його мені.

— Випий.

Його голос був різким, як наказ.

Я надпила і подивилася на нього, відчуваючи, як його погляд палає на мені, а сам келих в руках почав важчати, немов ціла гора. А потім кожен його жест став повільнішим і я відчула, як повітря стало важким і неспокійним.