Читати книгу - "Світ без назви, Дмитро Деркаченко"

– Сподіваюся, домовину ти прихопив, – заричав Кубик, – інакше… О, ні!

Чудовисько з глибин знову нагадало про себе. Цього разу з іншого боку шлюпки. Артем, який був зайнятий тим, щоб втриматися на банці, побачив  істоту лише тоді, коли вона вирішила покінчити з двоногими комашками в човнику. Над шлюпкою повільно підіймався колосальний китовий хвіст, готовий вразити Артема з Кубиком і поховати їх у безодні океану.

Артем вкотре послизнувся й упав. Перш ніж білявий хвіст опустився на шлюпку, хлопець побачив над собою Кубика з веслом в руках.

– Перш ніж думати, треба подумати! – тоном вчителя сказав Кубик і вдарив Артема веслом по голові. За мить до того, як лютий кит розніс човен на тріски.

Мить потому Артем прийшов до тями. Мокрий до кісток, він сидів на узбіччі ґрунтової дороги, спираючись спиною на дерево. Голова сильно боліла й гула. Поруч стояв Кубик, розкошланий і теж мокрий.

– Щиро раджу залишити при собі навіяні масовою культурою уявлення про славу, геройство та подвиги, – сердито мовив Кубик. ­– Особливо у вигаданих історіях з іншими героями.

Артем лише кліпав очима. Він ще не очуняв він пригоди з китом, тому міг тільки ледь помітно кивати, демонструючи згоду й розуміння.

– Зрозумій, це твоя історія, твоя! – Кубик вже не сердився, а наче вмовляв. – У тебе свій шлях.

– Що я можу? Хто я такий? – розпачливо відповів Артем, розуміючи, що врятувався тільки завдяки Кубику.

– Саме це нам і належить дізнатися. Точніше, тобі, – обличчі Кубика знову прикрашала знайома білосніжна безтурботно-загадкова усмішка.

Артем тяжко зітхнув. Герой, шлях, мета. Навіщо це все? Чому саме він? Що взагалі відбувається?

– Не думай про це, – сказав Кубик. Артему знову здалося, що ця дивна людина здатна читати його думки. ­– Тримай морозиво.

Кубик хлопнув долонею по стовбуру дерева і за мить дістав з дупла морозиво у вафельному стаканчику.

– Ти втомився. Відпочинь. Привал.