Читати книгу - "Тебе знайшов крізь час, Марія Дивосвіт"

Пробудження було різким. Наче її вирвало з тепла дощу — м'якого, рідного, такого, у якому хотілося загубитися назавжди — і кинули в холодну порожнечу. Айлін сіла на ліжку, дихаючи уривчасто, її руки тремтіли. В кімнаті панувала тиша, знайома до болю — з фотографіями на стінах, згодованими книжками, і розкиданими речами, які вона не чіпала вже місяцями.

Її ліжко. Її квартира. Її життя.

Чи не життя?

Серце гуло в грудях. Вона торкнулася щоки — там ще лишився дотик. Дотик Роана. Його слова відлунювали в голові, немов молитва, що ніяк не вивітрюється з душі:

"Ти і є моя доля, Айлін."

У цей момент за дверима ледь почувся тихий звук. Двері повільно відчинилися, і в кімнату зайшов Він — високий, у домашніх кумедних капцях, із чашкою кави в руці. Усміхнений, ніби саме він був утіхою цього вечора.

Її чоловік — її Роан.

– Доброго ранку, — м'яко сказав він і нахилився до неї. Поцілунок. Теплий, ніжний.

Вона дивилася на нього, розгублена і щаслива одночасно.

– Ти добре спала? — запитав він, сідаючи поруч на край ліжка. — Тобі снилося щось?

Айлін посміхнулася, тихо відповідаючи:

– А якщо... ми живемо одразу в кількох реальностях?

Він засміявся, і в його очах заіскрилася іскра.

– Тоді я щасливий, що в кожній з них можу прокидатися поруч із тобою.

Вона легенько поклала голову йому на плече, відчуваючи, як тепло і спокій наповнюють кімнату.

– Тоді нехай у будь-якій реальності ми завжди будемо разом.

Він обережно обняв її, і світ навколо неначе став м'якішим, затишнішим — ідеальним для двох.

**

І в той самий час, десь далеко — чи, може, зовсім поруч, за межею сну — інший Роан стояв на ґанку свого дому. Його руки міцно обіймали Айлін. Іншу версію Айлін. Біля них бігав маленький хлопчик, із волоссям кольору хмар і очима, що світилися так само, як у неї.

Айлін усміхалася. Вона пам'ятала той сон — настільки реальний, що на мить повірила, ніби втратила все.

Але вона знала істину: їхні душі знайшли одна одну. І навіть якби довелося пройти крізь час, простір, реальності — вони знову зустрілися б. Бо справжнє кохання не знає меж.

Дві реальності. Два вибори. Дві правди.

Та тільки одне серце. І воно завжди знає, куди належить.