BooksUkraine.com » Детективи » Сімнадцять спалахів весни 📚 - Українською

Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сімнадцять спалахів весни" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 80
Перейти на сторінку:
на одне лише запитання: чи можлива близька перемога? Причому я не прошу, щоб відповідь була сліпою в своїй категоричності. Мене не цікавить сліпа віра, я шукаю віри осмисленої. Ніколи ще світ не знав такого парадоксального в своїх протиріччях союзу, яким є коаліція союзників. Тоді як мета Росії, Англії й Америки — діаметрально протилежна, наша мета ясна для всіх. Тоді як вони просуваються вперед, маючи в своїй основі різні ідеологічні прагнення, нами керує єдине прагнення, йому підкорене наше життя. Тоді, як протиріччя між ними зростають і дедалі зростатимуть, наша єдність тепер, як ніколи, набрала тієї монолітності, якої я добивався багато років у цій трудній великій кампанії. Сприяти знищенню коаліції наших ворогів дипломатичними та й іншими шляхами — утопія. В кращому разі утопія, якщо не панікерство і втрата будь-якої перспективи. Тільки завдаючи їм воєнних ударів, тільки демонструючи непохитність нашого духу і невичерпність нашої могутності, ми прискоримо кінець цієї коаліції, яка розвалиться під гуркіт наших переможних гармат. Ніщо так не впливає на західні демократії, як демонстрація сили. Ніщо так не протверезить Сталіна, як розгубленість Заходу, це по-перше, і наші удари — по-друге. Не забувайте й про те, що Сталіну доводиться зараз воювати не в лісах Брянська чи на полях України. Він тримає свої війська на території Польщі, Румунії, Угорщини. Росіяни, безпосередньо зіткнувшись з «не батьківщиною», вже ослаблені і — в певній мірі — деморалізовані. Але не на росіян і не на американців я зараз звертаю максимум уваги. Я спрямовую свій погляд на німців! Тільки наша нація може здобути і мусить здобути перемогу! Зараз уся країна стала воєнним табором. Уся країна — я маю на увазі Німеччину, Австрію, Норвегію, частину Угорщини й Італії, значну територію Чеського й Богемського протекторатів, Данію й частину Голландії. Це — серце європейської цивілізації. Це концентрація могутності — матеріальної й духовної. В наші руки потрапив матеріал перемоги. Від нас, від військових, тепер залежить, як швидко ми використаємо цей матеріал в ім'я нашої перемоги. Повірте мені, після перших же нищівних ударів наших армій коаліція союзників розсиплеться. Егоїстичні інтереси кожного з них візьмуть верх над стратегічним баченням проблеми. Я пропоную в ім'я наближення години нашої перемоги ось що: 6-а танкова армія СС починає контрнаступ під Будапештом, забезпечуючи таким чином надійність південного бастіону націонал-соціалізму в Австрії та Угорщині, з одного боку, і готуючи вихід у фланг росіянам — з другого. Зважте, що саме там, на півдні, в Надьканіжі, ми маємо сімдесят тисяч тонн нафти. Нафта — це кров, що пульсує в артеріях війни. Я ладен здати Берлін, ніж втратити цю нафту, яка гарантує мені неприступність Австрії, її спільність з італійським мільйонним угрупованням Кессельрінга. Далі: група армій «Вісла», зосередивши резерви, проведе рішучий контрнаступ на фланги росіян, використавши для цього померанський плацдарм. Війська рейхсфюрера СС, прорвавши оборону росіян, виходять до них у тил, забирають ініціативу і, підтримані штеттінським угрупованням, розрізають фронт росіян. Питання підвозу резервів для Сталіна — складне питання. Відстань проти нього. Відстань, навпаки, за нас. Сім оборонних ліній, що прикривають Берлін і — практично — роблять його неприступним, дають нам змогу порушити канони воєнного мистецтва й перекинути на захід значну групу військ з півдня і з півночі. У нас буде час: Сталіну ж треба буде два-три місяці для того, щоб перегрупувати резерви, а нам, щоб перекинути армії, — тільки п'ять днів; відстані Німеччини дозволяють здійснити це, кинувши виклик традиціям стратегії.

Йодль. Бажано було б усе-таки пов'язати це питання з традиціями стратегії…

Гітлер. Мова йде не про деталі, а про ціле. Кінець кінцем, деталі завжди можна вирішити в штабах групами вузьких спеціалістів. Військові мають понад чотири мільйони людей, організованих у могутній кулак опору. Завдання полягає в тому, щоб організувати цей могутній кулак опору в нищівний удар перемоги. Ми зараз стоїмо на кордонах серпня 1938 року. Ми злиті воєдино. Ми — нація німців. Наша військова промисловість виробляє зброї в чотири рази більше, ніж у 1939 році. Наша армія вдвічі більша, як у тому році. Наша ненависть страшна, а воля до перемоги незмірна. То я запитую вас — невже ми не виграємо мир шляхом війни? Невже величезний військовий успіх не породить успіх політичний?

Кейтель. Як сказав рейхслейтер Борман, військовий тепер водночас і політик.

Борман. Ви не згодні?

Кейтель. Я згоден.

Гітлер. Я прошу до завтрашнього дня підготувати мені конкретні пропозиції.

Кейтель. Так, мій фюрер. Ми приготуємо загальний план і, якщо ви схвалите його, розпочнемо опрацьовування всіх деталей».

Коли нарада кінчилась і всі запрошені розійшлись, Борман викликав двох стенографісток.

— Будь ласка, спішно розшифруйте те, що я вам зараз продиктую, і розішліть від імені ставки всім вищим офіцерам вермахту… Отже: «В своїй історичній промові 15 лютого в ставці наш фюрер, проаналізувавши становище на фронтах, зокрема, сказав: «Ніколи ще світ не знав такого парадоксального в своїх протиріччях блоку, яким є коаліція союзників». Далі…»

«За кого вони мене там вважають?»

(Завдання)

(З партійної характеристики члена НСДАП з 1933 року фон Штірліца, штандартенфюрера СС (VI відділ PCXА): «Істинний арієць. Характер — нордичний, витриманий. З товаришами по роботі підтримує хороші стосунки. Бездоганно виконує службовий обов'язок. Нещадний до ворогів рейху. Чудовий спортсмен: чемпіон Берліна з тенісу. Неодружений; у зв'язках, які порочили б його, не було помічено. Відзначений нагородами фюрера і подяками рейхсфюрера СС…»)

Штірліц приїхав до себе, коли тільки-но почало смеркатись. Йому подобався лютий місяць: снігу майже не було, ранком верховіття сосен освітлювалось сонцем, і здавалося, що вже настало літо і можна податися на Могельзеє — ловити там рибу або спати в шезлонзі.

Тут, у невеличкому своєму котеджі в Бабельсберзі, поблизу Потсдама, він тепер жив сам: його економка тиждень тому поїхала в Тюрінгію, до племінниці, — нерви не витримали безупинних нальотів.

Тепер у нього прибирала молоденька дочка хазяїна кабачка «До мисливця».

«Мабуть, саксонка, — думав Штірліц, спостерігаючи, як дівчина справлялася з великим пилососом у вітальні, — чорненька, а очі блакитні. Правда, акцент у неї берлінський, але вона все-таки, мені здається, із Саксонії».

— Котра година? — спитав Штірліц.

— Мабуть, сьома…

Штірліц усміхнувся: «Щаслива дівчинка… Вона може собі дозволити це «мабуть, сьома». Найщасливіші люди на землі ті, які можуть вільно розпоряджатися часом, зовсім не боячись за наслідки… Але розмовляє вона берлінським, це точно. Навіть з домішкою макленбурзького діалекту…»

Почувши шум автомобіля, він вигукнув:

— Дівчинко, поглянь, кого там принесло?

Дівчина, заглянувши в його невеличкий

1 ... 5 6 7 ... 80
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сімнадцять спалахів весни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сімнадцять спалахів весни"