Читати книгу - "Драматичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У комедії «Мартин Боруля» (цій, породженій характером тогочасної української дійсності, версії мольєрівського сюжету «Міщанин-шляхтич») йдеться начебто про інші речі — про намагання простої людини вибитись у пани, намагання відновити втрачене предками дворянство. Але за всім цим другим планом вбачаємо сатиру на існуючі соціальні порядки — осуд прагнення простої людини до утвердження себе в суспільстві шляхом протиставлення іншим, таким самим гречкосіям, викриття тодішніх судових порядків, немислимих без хабарництва, бюрократичного крючкотворства. Комедія ось уже сто років не сходить зі сцени українських театрів, що свідчить про її неперехідні мистецькі цінності.
Щедрий талант сатирика гоголівсько-щедрінського типу І. Карпенко-
Карий ще більшою мірою виявляє у наступних своїх комедіях «Сто тисяч»
(1890) і «Хазяїн» (1900). Дехто з дослідників обидві ці комедії разом
з комедією «Розумний і дурень» небезпідставно вважає своєрідною
трилогією. Бо й справді, жадоба збагачення хитрого і спритного мужика, ѵ
*п<ии в нових суспільних умовам вийшов на історичну арену, є визначальною і для головних героїв комедії «Сто тисяч» Герасима Калитки та комедії «Хазяїн» Терентія Пузиря. І Калитка, і Пузир не зупиняються перед шахрайськими махінаціями, перед жорстокою експлуатацією наймитів, Скуповуванням землі у поміщиків, які розорилися, не витримавши конкуренції в нових умовах капіталістичного життя.
Калитка — це вчорашній Михайло Окунь. Він уже «оббився в колодочки». А. Пузир — це вчорашній Калитка, бо він уже встиг здійснити те, про що мріяв Калитка: володіє неозорими степами, його господарство складається з кількох економій, на нього працює великий штат різних управителів, які по можливості прагнуть «урвати» й для себе ласий шматок.
І Калитці, й Пузиреві не потрібна дворянська честь, до якої прагнув Мартин Боруля. Для них найбільша честь — це реальне багатство, яким вони володіють і якого хочуть до .безконечності. Калитка вважає панською примхою здобутки культури господарювання, бо через це, мовляв, розорилися пани: «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю». І скуповує він землю не тільки у розорених панів, а й у селян, до яких не має милосердя. Свої глитайські почуття і думки він камуфлює святенницькою, псев-доліричною, фарисейською патетикою: «Ох, земелько, свята земелько,— божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобретав би тебе без ліку. Легко по своїй землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пашниця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші...».
Поруч з Калиткою, основним персонажем п’єси, від початку до кінця ходить його світлотінь — копач Банавентура, колишній шляхтич, що в умовах пореформеної дійсності повністю лай стасу
ватись до нових умов, мріє про багатств^якіе^Ші^ар з-поШ^каЦи скарбів..
Жартівник і фантазер, він не здатний глянути, у вічі правді життя, .неспроможний осягнути безвихідь, в якій опинився. Таким контрастом між обома героями І. Карпенко-Карий досягає вражаюче переконливого втілення ідеї твору: капіталізм — це рушійна і водночас руйнівна сила суспільства.
Так само й у комедії «Хазяїн» головний персонаж Пузир уособлює ту частину суспільства, яка у погоні за наживою не гребує жодними засобами. Терентій_ Гаврилович Пузир — це куркуль, який став мільйонером. Калитка у комедії «Сто тисяч» дав йому таку характеристику: «Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпа-нію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом!» А Пузир про Калитку каже: «Голяк масті, чирва світить». Якщо Калитка тільки мріє про збагачення, то Пузир уже скупив у сусідніх поміщиків величезні лани, заснував кілька економій. Його^не^ажерливість виявляється і в тому, що він годує робітників хлібом, замішаним на полові,"Жмагає платити їм за роботу найменшу ціну. Якщо Мартин Боруля був смішним у прагненні перетворити свій мужицький побут на панський, тої капіталіст Пузир шкодує карбованця на придбання нового халата і ходить у витертому й. засмальцьованому, не кажучи^же й про те^_що„шкода тогр самого карбованця на пам’ятник І. Котляревському. Скнарість призвела Пузиря до смертельної хвороби: він не міг змиритися з тим, що гуси скубуть копу пшениці, побіг відганяти, впав і відбив нирки; на смертному ж одрі відмовляється від лікаря, задовольняючись лише послугами ферщала, бо йому можна менше заплатити.
Образ Пузиря мав свої прототипи в житті — українських капіталістів Терещенка, Харитоненка, але драматург зумів створити тип, який перевершив своїх прототипів.
П’єси «Сто тисяч» і «Хазяїн» — найкращі сатиричні комедії в українській дожовтневій драматургії, що ввійшли до нашої літературної класики і становлять золотий фонд класичного репертуару в українському радянському театрі.
І «Розумний і дурень», і «Сто тисяч», і «Хазяїн» — сатиричні комедії, хоч комедійність їх глибоко захована за дією, більш властивою драмі. Головні персонажі в цих п’єсах — не комедійні, а характерні, як прийнято визначати тип героя в театрі. Тут спадає на думку паралель до творчої практики А. Чехова, який давав жанрові визначення комедії таким своїм п’єсам, які нічим не нагадували комедій у традиційному розумінні цього жанру.
Не менш важливою була соціальна лінія і в п’єсах, визначених автором як драми і в яких Я. Мамонтов небезпідставно вбачав типові прикмети мелодрами. Щоправда, пізніші дослідники визнавали мелодраму за третьосортну драматургію, і така сумнівна репутація цього жанру зберігається й донині, але вже не раз лунали заклики на захист права громадянства мелодрами, особливо пройнятої глибокою соціальністю. Саме такими були всі драми І. Карпенка-Карого, сконструйовані за мелодраматичною моделлю. Вже у першій з них — «Хто винен?» (1884) порушувалось не випадкове питання, а таке, яке викликало'асоціацію з крилатим висловом, що йшов від назви однойменного твору О. Герцена. Драма любовного трикутника — Гната, Софії і Варки — крається у тогочасних суспільних взаєминах, Старий сюжет, запозичений з етнографічно-побутової п’єси Стеценка «Доля» (1863), звільнений від етнографічного аксесуару і розроблений в іншому плані психологічних мотивацій, зажив іншим життям. Текст
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.