Читати книгу - "Листи в Україну. Вибране"

вгрузлого в мілину

у листопадовій пітьмі шостої ранку

лунає сурма побудки

розлучивши кожного з його нічними дівчатами

і під хрипкі погрози капралів

друга чота зіскакує на голови першій

ми ніяк не можемо розтулити очей і руки

все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають

і так починається день

Вокзал

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд

слідуючи за дороговказами поспішаємо

крізь тісні коридори між клунками й валізами

нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням

повисла запорошена тьмяна

флорентійська люстра

стискаємо спітнілі мідяки як пружину

шикуємося в безладні черги

над нами гіпсовий настінний путті десятих років

дме в позолочений ріжок іноді

глянемо в бік знудженої блондинки

що притулившись до колони їсть яблуко

врешті виринаємо

на пропахлому пивом і трояндами пероні

когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося

чи знайшли своє місце

аж поки не відірвемось від землі

і м’яко рушимо

заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть

перші дерева в приміських лісах

Університет

ми послуговуємось мертвими мовами

ходимо безпорадні серед астролябій реторт

черепів

з висоти земляного валу слухаємо

дзвін миколая на брукованому подвір’ї слухаємо

красномовного ритора заляпаного крейдою цицерона

на уроках медицини зазираємо в очі

мерцям

ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки

вранці чемно ступаємо за капеланом

жбурляємо в котів малими філософськими камінцями

опівдні втікають від нас

найдотепніші силогізми і формули адже

поруч за крутими вогкими мурами

саме розвішує щойно випрану

мокру ваговиту

білизну

медова служниця підстарости

Гробниця

і ось ми зібралися всі разом ціла родина

коли цвинтарні служки відітнули

непевний промінь за останнім з нас

ми знову зустрілися як за останніх часів

гри на біржах

катання на фіакрах

недільних балів у заміському клубі

лежимо на твердій підлозі

під мармуровою чашею

що від палого листя й дощівки тяжка

та все ж у пристойному товаристві

праворуч цукровий магнат

ліворуч оперний тенор

не чуємо як тече вода шумить вітер але

іноді глухої нічної пори здригаємось

коли затягне лайдацьку пісню молодь

повертаючись пізно з танців

у робітничі передмістя

Бібліотека

ми шукаємо щонайточніших знань

драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні

нишпоримо по стелажах спільно з павуками

здіймаючи крейдяні хмари під стелею

мов на вершині стрімкої вежі

почуваємося повітряними гімнастами

аж забиває дух і ледве

втримуєм рівновагу

поринаємо в найтовщі томи без надії колись

вибратися

книги поглинають нас як моря

хапаємось руками за різьблені виступи

сяк-так тримаємось на поверхні

і коли вже цілком підупадем на силі

засапані обсипані штукатуркою

здається знаходимо

в гущавині сап’янів та коленкорів

притулене до стіни

легке і тепле

гніздо

вуличної ластівки

Лікарня

ми стаємо щоразу легшими

о десятій ранку по закінченні процедур виходимо

всі в однакових фланелевих піжамах

в наших рухах дедалі більше невагомості

ходимо парком старої садиби

граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою

по обіді граємо в доміно у палатах

іноді нянька висварить когось

хто наслідив калошами на музейному килимі

граємо в доміно дивимось у вікна

часом повз оранжерею і літню альтанку

проносять когось такого

з головою вкритого твердим простирадлом

їмо яблука

в наших очах щораз більше ясності

до пізньої ночі тишком розповідаємо анекдоти

водночас прислухаємось

коли ж нарешті вирине з лісосмуги

той сліпучий експрес далекого прямування

Планетарій

вчимося бути далекоглядними

недільного дня тяжіємо до повчальних розваг

видовищ

розглядаємо небо зі сферичної башти

випнутої мов око циклопове

неподалік чортового колеса та літньої естради

виткими сходами прямуємо до зірок

припадаємо до телескопа мов до дерева

наводимо різкість в окулярі

ця чудодійна гармата для споглядання висот

показує нам парад планет

на цупкому картоні небесної мапи

засвічуються одне за одним електричні сузір’я

хочемо запам’ятати їхні назви

адже навколо стільки туманностей

нетерпляче питаємо коли ж буде

чумацький шлях

зійшовши знову на землю

стріпуємо з плечей місячний пил

п’ємо лимонад у павільйоні навпроти

саме тут і саме сьогодні

випадково

навіки

ФАУСТОВЕ РІЗДВО

1. Ніч

Ось тобі, вбога пуста голова,

перше знамення Різдва —

снігу добув ти для білих поем,

вітру черпнувши плащем.

Крила не тут, але біль від крила

на ніч прип’яв до стола —

мить, наче рибу, ловиш багром

і повертаєш в огром.

Тільки тепер вона має печать

віщих прозрінь і зачать.

Є в ній зима — цегляні димарі

теплі о білій порі.

Ось тобі й ніч, пуста голова,

напередодні Різдва.

Хочеш — придумай, як до зорі

рушили тріє царі.

2. Зоря

Там, де нас немає і не буде,

сніг упав на вежі і сади.

В темряві жаріють без остуди

вогники у вікнах із слюди.

Сяють ночви, тесані до ладу,

і м’яка для купелі вода.

І зоря таємну має владу.

Ляда. Чоколяда. Коляда.

3. Сумнів

Такої ночі перейду місток,

ступлю на сніг і подолаю схил.

Всього мене — до мозку і кісток

пройме мороз, опівночі в сто сил.

О ніч німа, пустельна і совина!

Цей холод, ця тілесна печія…

Матерія — первинна. Це — провина.

(Як не моя й не Божа, то чия?)

Мої знання сумнівні і сумні.

Тому й жага нуртує, мов аорта, —

і я не сам: глузлива пика чорта

по-змовницьки підморгує мені.

Беріть мене, панове чортівня!

Тягніть у вир, де душу розітнуть.

А там, де народилося ягня,

про мене, ошалілого, зітхнуть…

Країна дітей

Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт в цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах. Але в них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей зовсім юними, із цієї причини вони численніші від зір небесних та піску морського.

Подорожні нотатки Павла Алеппського, XVII ст.

З-над білих сорочок — подоба крил.

Ще зовсім юна кров. Найменші люди

зійшли у сон землі і тлін могил,

повітря сколихнувши, як прелюди.

Вони — мов мак, їх море звідусюди

іде в цей дім, в цей витоптаний діл.

З яких смертей, з якої тьми й полуди,

з яких кохань, з яких забитих тіл? —

З німих побоїщ і з гучних побід!

Сама любов повстала невтолима

в очах